Жіноча збірна України виступила на першому в історії жіночому чемпіонаті світу з ампфутболу. Мундіаль тривав з 4 до 10 листопада в колумбійському місті Барранкілья. Однією з учасниць команди була наша землячка, володимирчанка Тетяна М’ялик. Про враження, емоції від участі та про власну мотивацію до життя дівчини з ампутацією ноги – у матеріалі.
Тетяні 24 роки. Вона родом з Воронок, нині Володимирецької громади. Має медичну освіту – акушерська справа. Любить займатись різним рукоділлям, активний відпочинок і віднедавна – ампфутбол.
Трагедія сталася у вісім років
Її трагічна історія ампутації лівої ноги у свій час була резонансною – трагедія сталася, коли дівчинка була геть малою, у вісім років. Тоді взагалі йшлося про її життя. Але, майстерність володимирецьких і рівненських хірургів поставила дівчинку на ноги… На жаль, лише на одну.
У 2023 році організації «Табір Максимум» та Українська асоціація футболу людей з інвалідністю створили жіночу збірну з ампфутболу. І стартом стала спортивна програма «Табір можливостей», яку запустили у вересні 2023 року в Золотоноші, що на Черкащині.
Тоді відбувся перший табір, що обʼєднав усіх охочих жінок, дівчат спробувати себе в ампфутболі. Згодом відбулися тренування у Польщі. Як туди потрапила Тетяна М‘ялик?
– Потрапила я туди зовсім випадково, від цікавості. Запросила знайома з’їздити на тренування в Польщу, я відразу погодилась, мої рідні мене в цьому підтримали. Тренування з ампфутболу є чудовою можливістю для реабілітації, як фізичної, так і емоційної. Кожна учасниця надихає своєю силою волі й наполегливості. В Польщі мені сподобалось. Я вражена – наскільки сильні бувають дівчата в спорті! Вони нас тренували, мотивували і надихали ампфутболом. Ті дні в Польщі були насиченими і незвичними для мене. Я дуже рада цьому досвіду і підтримці Польщі! – каже Тетяна.
Тренування з ампфутболу є чудовою можливістю для реабілітації, як фізичної, так і емоційної, – Тетяна М’ялик
Уперше від України жіноча команда прийняла учать в Чемпіонаті Світу з ампфутболу
До слова, за умовами гри, з них одночасно на полі можуть перебувати семеро – шестеро польових гравчинь і воротарка. Гра в ампфутбол має інклюзійні особливості – у польових гравчинь ампутовані нижні кінцівки, у воротарок – верхні.
– Ампфутбол – це адаптований футбол для людей з ампутаціями. І цей вид спорту надає нам можливість активно займатися спортом і брати участь у змаганнях. І я мала за честь бути в жіночій збірній України з ампфутболу! Проходив ЧС в Колумбії. Наш перший матч був з Еквадором 4 листопада і перший гол в історії ЧС забила наша жіноча команда з України! – захоплено згадує і розказує футболістка.
Усіх команд на ЧС–2024 було одинадцять
На груповому етапі синьо-жовті потрапили до квартету C, де їхніми суперницями мали стати футболістки з Еквадору, США та Нігерії. Але збірна Нігерії знялася з турніру, тож українки зіграли на старті два матчі замість трьох.
– Команда у нас була невелика, всього 9 гравчинь. Голкіперка Сашка – найкраща в цій справі, вона наш скарб. Чудова дівчина, приїжджала на спортивні збори з Нідерландів в Черкаси. Капітанка команди – Оля. Вона амбасадорка з безбарʼєрності Міністерства молоді та спорту України. Інші гравчині команди – Катя, Таня, Люда, Наталя, Настя, Ліна і я: всі ми з різних областей України. Так само і вік абсолютно в кожної різний – від 19 і до 53 років, – каже Тетяна М’ялик.
Згідно зі списками учасниць, склад збірної України на жіночому ЧС–2024 з ампфутболу виглядав так: Ольга Бенда, Тетяна Мацишена, Анастасія Юркевич, Тетяна Мʼялик, Катерина Прегон, Ліна Дешвар, Міла Савчук-Касярум, Наталя Скворинська, Олександра Золотухіна. Капітанкою команди одноголосно обрали Ольгу Бенду – ветеранку російсько-української війни.
За словами володимирчанки, найважче було звикнути до милиць, бо вона ніколи ними не користувалась. Вдома – постійно з тростинкою і на протезі.
– Протез заборонений у цьому спорті. А тут ще бігати на милицях потрібно було, бо такі умови. Тут гравчині – без ноги, а воротарка – без руки. З приємного – це те, що з кожним тренуванням моє тіло ставало сильнішим і я ставала впевненішою в собі. А ще я дуже люблю нові знайомства і нові місця.
Для українок суперниці з Польщі були знайомі
А інші – ні. Тож тренери їх попередили, що що не варто хвилюватися, адже всі команди були сформовані рік–два тому. Тому всі в приблизно однакових умовах.
– Ми зайняли шосте місце у світі – це ж Чемпіонат Світу! Досвід, який залишиться в серці назавжди. Після змагання завжди приємні емоції, адже ігри проходять яскраво і насичено, цікаво було грати з командами різних країн. Я дуже сильно пишаюсь, що ми всі, дівчата і жінки з України, пройшли цей нелегкий шлях. Ми вирушили на Чемпіонат Світу, щоб перемогти і випробувати себе, відчути, як це – стояти поруч із найкращими й боротися до перемоги, – щиро радіє такому успіху українок Тетяна М’ялик, ампфутболістка з Володимирця.
Після змагань Тетяна стала вмотивованою до розвитку – їй хочеться і далі розвиватись в спорті, і рухатись лише вперед до нових спортивних і життєвих вершин. Під час тренувань жінки ділились власними історіями ампутації та адаптації.
– У нас були командні роботи з психологом, в кожного ж особисті історії. Найбільше мене вразила історія капітанки Олі: вона втратила ногу на російсько-українській війні. Але Оля займається дуже активним життям і має двох діток. Вона є прикладом для багатьох жінок.
Учасниці, за словами Тетяни, з різних куточків України. Капітанка команди Оля – з Києва, голкіперка Сашка проживає в Нідерландах, але сама з Дніпропетровської області, далі Катя – з Хмельницького, Таня – з Вінниці, Наталя – з Макарова, Настя – з Миколаївської області, живе в Кривому Розі, Ліна – з Луганська, живе у Києві і Тетяна – з Рівненської області.
Кожна з моїх колег по ампфутболу – унікальна. Хоч всі різні, але є особливість, яка нас об’єднала – ампутація. Ми всі стали впевненіші і сильніші завдяки цьому виду спорту, адже в нас, в Україні, такого виду спорту для жінок нема, – зазначає моя співрозмовниця.
Зараз на свою особливість Тетяна М’ялик вже не звертає увагу
Вона вже звикла не звертати увагу й на реакцію інших людей:
– На мою думку суспільство вже має емпатію до людей з ампутаціями. Нас багато і, на мою думку, такі люди надихають своєю силою волі. Я і сама дуже надихаюсь Русланою Данілкіною. Вона є чудовим прикладом для мотивації. І я дуже хотіла би мати такий протез, як у неї, і крокувати більш впевненіше без паралону на протезі. В побуті і в житті я давно не звертаю увагу на те, що я на протезі. Я завжди себе сприймаю повноцінною.
Але були часи дискомфорту від надлишкової і часто некоректної уваги людей до Тетяни. Раніше, коли люди звертали на неї і її протез пильну увагу і цікавість, дівчині було неприємно, ніяково та некомфортно. Зараз Тетяна до цього ставиться нормально: «якщо людям цікаво, нехай дивляться і запитують»:
– Люди з інвалідністю є такими ж громадянами, як і інші, – переконана Тетяна. – Я вважаю, що потрібно дітей вчити сприйняттю і емпатії, і не соромитися про це говорити. Я часто чула, як діти запитували «що у тьоті з ногою?». В таких випадках не потрібно губитись і просити замовчати. Я розумію дитячу зацікавленість і ніколи на це не ображалась. Але давно пора навчитись усім українцям як спілкуватись з людьми з ампутаціями і не травмувати психіку один одного. У нас війна і поряд все більше з’являється хлопців і дівчат з інвалідністю, з ампутаціями і на візочках.
Тренування з ампфутболу є чудовою можливістю для реабілітації, як фізичної, так і емоційної, – Тетяна М’ялик
У дівчини власна адаптація до травми відбувалася у декілька етапів:
– Перше – це було несприйняття, шок і жах. Але, коли ти починаєш робити буденні речі, які виконувала раніше на двох ногах, і вони в тебе виходять – приходить прийняття. Лишаються якісь певні моменти, незручності з протезом, але до цього швидко пристосовуєшся, це входить в звичний розклад дня. Це як зуби зранку почистити. З усім можна жити.
У свої 24 роки Тетяна М’ялик має плани на життя і цілі
Знає на кого і на що спертися:
– Підтримкою для мене, в першу чергу, є я. Самомотивація і віра в себе, і власні сили. Мої мрії і цілі – їх так багато, що зупинятись ніяк не хочеться. А ще для мене дуже важлива підтримка батьків. Коли є їхня згода на мої починання, для мене тоді немає ніяких перешкод. В цьому завжди допомагає моя найстарша сестра Марія, завдяки їй мої цілі реалізовуються швидше.
Тетяна з вдячністю згадує президентку Федерації ампфутболу США Маккензі Ґілмор – колишня футболістка й тренерка допомагала з організацією кемпів в Україні, а також приймала гравчинь у США для обміну досвідом. А ще – її спогади про команду сильних духом жінок–українок:
– Моя велика вдячність всій команді тренерів і організаторів кемпів за те, що прийняли нас, навчали і були завжди підтримкою для нас. Наша історія об’єднання і народження сили духу жінок з інвалідністю розпочалась в Таборі «Maxsimum». Дякую, що допомагали нам у цьому. Дякую всім за підтримку та неймовірні спогади, що залишаться на все життя!
Тетяна активна у соцмережах. Її можна знайти за нікнеймом _tati.m.m
Порада для тих, хто втратив кінцівку від Тетяни М’ялик
Порада для тих, хто втратив кінцівку від Тетяни М’ялик – дівчини з ампутацією ноги, ампфутболістки і учасниці Чемпіонату Світу-2024 з ампфутболу, жительки Володимирця на Рівненщині:
– Перше – не падати духом і розуміти, що на цьому життя не завершується. З цим можна жити, й ба більше – можна жити краще, ніж ти жив до того. У нас є реабілітаційні центри, лікарі, які мають відповідну освіту – вони надають консультації. У моєму випадку більшість лікарів намагалися допомогти, підтримати. Важливо не втрачати віру, жити повноцінно максимально і насолоджуватися життям!
Важливо не втрачати віру, жити повноцінно максимально і насолоджуватися життям!
Ціль на майбутнє в моєї співрозмовниці Тетяни М’ялик – жити і насолоджуватися життям
Бути прикладом для тих, хто втрачає надію:
– Буду і надалі розвиватися, активніше займатися тренуванням. А ще – всі учасниці команди до сьогодні спілкуємося і плануємо надалі тренуватись, і приймати участь в змаганнях, і збільшувати команду. Ампутація – не вирок.
Фото: з архіву Тетяни М’ялик
_____________________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Володимерець.City” у грудні 2024 року.
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31