Війна з російськими окупантами в Україні підняла до опору чоловіків і жінок. І якщо чоловіки на захисті країни сприймаються нами як звичний факт, то й жінки в ЗСУ вже багаторазово продемонстрували, що теж мають право на визнання їх власного внеску в перемогу України і відданості військовій службі в різних підрозділах ЗСУ.
За даними Міноборони сьогодні у Збройних силах України служить 68 тис. жінок, із яких понад 48 тис. – військовослужбовиці.
З гордістю розкажу про одну з них – нашу землячку, уродженку села Біле, колишнього Володимирецького району, а нині – військовослужбовицю ЗСУ, капітана Діану Жданюк.
Знайомство з військовою справою в Діани почалося ще в Університеті державної фіскальної служби України. Здобуваючи освіту за спеціальністю «Фінанси і кредит», вона одночасно навчалась і на військовій кафедрі – спеціальність «Бойове застосування механізованих з’єднань, військових частин і підрозділів».
Склавши Військову Присягу на вірність українському народові та іспити згідно з наказом Міністра оборони тоді отримала первинне військове звання «молодший лейтенант запасу».
З 2020 року Діана Жданюк служить за контрактом у складі 72-ї окремої механізованої бригади. До повномасштабного вторгнення виконувала завдання в районі Авдіївки, Донецької області.
– Я і подумати не могла, – бідкається мама військовослужбовиці Лариса Йосипівна, – що наші діти будуть жити у такі страшні роки, воєнні. Здається, що душу щипцями стискає біль, а можу дихати вільно, на повні груди, лише тоді, коли донечка приїжджає у відпусту, яка чомусь так швидко пролітає. Мене зрозуміє той, хто чекає, так як і я, на скупий дзвінок із війни: «У мене все добре. Як ви? Тримайтеся». Так хочеться проснутися вранці і почути слова: «Закінчилася війна».
У 2021 році Діана Жданюк отримала статус учасниці бойових дій (УБД). А 24 лютого 2022 року її бригада зустріла російські війська на підступах до Києва.
Діана розповідає, що «Буча, Ірпінь, Мощун – ці всі міста звільняли наші хлопці».
– Найбільше закарбувалися в пам’яті саме перші дні повномасштабної війни, – із хвилюванням розповідає військовослужбовиця, – 24 лютого в місті був суцільний хаос, люди всі кудись бігли, коли бачили військових, наче і намагалися допомогти, але не розуміли того факту, що саме в цей момент і заважали.
Ми не спали вже дві доби. В ніч із 25 на 26 лютого нам сказали спускатися в метро, де почати облаштовувати штаб та здійснювати контроль за підрозділами, вивчати поточну обстановку. О першій ночі 26.02.2022 року відбулася диверсія поблизу: внаслідок обстрілів росіян загинули солдати строкової служби, військовослужбовці 101-ї окремої бригади охорони та 72-ї окремої механізованої бригади. Нам дали команду зарядити зброю та чекати російського противника. Видивлятися в тунелі метро, бо пройшла інформація, що ворожі ДРГ зайшли в тунелі. На ранок все трішки стабілізувалося, хлопці провели зачистку, поранених госпіталізували. Ми здійснили переміщення.
Йшла третя доба без сну, Київ у вогні, колони росіян йшли зі всіх боків, через Чорнобильську зону, через Сумську та Чернігівську області. І я пам’ятаю лише оті перші щасливі емоції, коли по рації виходили наші і казали: «Колона п*дарів згоріла, російські бензовози палають, їх танки горять».
Перші дні повномасштабного вторгнення росіян в Україну були найважчими і для цивільних, і для військових.
– Із 1 березня 2022 року бої тривали, але ми знайшли місце де розгорнутися. Нам дали час на сон. Цих декілька годин сну здавалися чимось нереальним, – пригадує Діана Жданюк. – На нас почали виходити волонтери, привозити гумвантажі: необхідні речі, їжу. Це був час, коли всі більш-менш звикли, адаптувалися до того, що робиться навкруги: продовжили виконувати свою роботу. Я була ключовою ланкою між командиром та підрозділами: збір та обробка інформації щодо стану положення і розташування своїх військ, чіткий аналіз та вірогідність подання даних.
Двадцятишестирічна офіцерка ЗСУ згадує бойові випробування її підрозділу:
– 2 квітня 2022 року нас повідомили, що противник відступив, бригада встояла і Київ також. Стало трішки легше, нам дали час на перепочинок. Із червня по серпень 2022 року моя бригада, 72 ОМБр, виконувала завдання в районі Бахмута, Донецької області. Із серпня 2022 року по теперішній час знаходиться на одному з найгарячіших напрямків – Вугледарському, на обороні міста Вугледар.
Слухаю землячку-офіцерку і розумію, що воювати – це і жіноча справа теж. Діана вже має заслуги та відзнаки. У травні 2022 року Діану Жданюк нагороджено відзнакою Міністра оборони України – іменним ножем.
У 2023 році за підписом Командувача оперативно-стратегічного угруповання «Таврія» військовослужбовицю нагороджено медаллю «За оборону рідної держави».
– Я виконую свою роботу там, де повинна бути! Це мій прямий і безпосередній обов’язок! – переконливо каже воїнка.
Діана має домашню улюбленицю – кішку Джаву. Кішка – уродженка Донбасу, її хазяйка підібрала малесенькою і виростила:
– Вона моя найближча ріднулька, моя посестра і вихованка, адже постійно зі мною переїжджає, – щиро промовила Діана, – Джава народилася в краї, де замість гір – терикони. Зі мною вона від самого її народження, а це вже півтора року.
Вдома на Діану та на її звісточки щодня чекають найрідніші: тато, мама та три молодших брати. Нині сім’я проживає у селищі Володимирець.
Дякуємо тобі, Діаночко, і всім воїнам та воїнкам, які виборюють мир в Україні. Нехай Божа Мати оберігає Вас. Слава силам України, Захисницям і Захисникам!
«Жінки відіграють рівну з чоловіками роль у зміцненні української обороноздатності, – повідомила держсекретарка Міністерства оборони України Людмила Дараган на міжнародному семінарі з питань гендерної рівності, який відбувся в рамках щорічного Рішельє-форуму публічної служби у Києві. — Сьогодні жінки всюди — тримають тил, працюють на важких посадах, воюють в лавах ЗСУ. Вони доводять, що оцінювати людей потрібно за їхніми можливостями, ефективністю та розумом, а не за статтю». Спираючись на власний досвід проходження служби, вона зазначила, що у 2018 році жінки отримали можливість проходити службу на бойових спеціальностях. Проте ця можливість тривалий час залишалася нереалізованою. «Самого закону виявилося недостатньо. Існував ще й наказ з грифом ДСК, що регламентував офіцерські посади для жінок та чоловіків окремо. У 2022 році, після зміни цього наказу, вдалося подолати ці перепони», – заявила Людмила Дараган. Крім того, вдалося покращити рівень речового забезпечення військовослужбовиць. Наприклад, у 2023 році з’явилася літня жіноча військова форма – до цього була доступна лише парадна.
Фото з архіву Діани Жданюк.
Авторка: Наталія Мельник
_____________________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Володимирець.City” у вересні 2024 року.
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31