Гола правда про голий календар: чому обʼєктивація жіночого тіла – не ОК

Фотокалендар “5 каналу” зі знімками оголених журналісток, презентований як “гарячий аукціон для ЗСУ”, викликав широку суспільну дискусію. У той час, коли чимало представниць/представників із громадського сектору, правозахисної сфери, медійного середовища, експертки з гендерних питань висловлюють аргументи щодо неприйнятності такого позиціонування жінок, інша частина висловлює захоплення, підтримку, бо це – “для котиків” і “журналістки це робили добровільно”.

Однак давайте проаналізуємо ситуацію і подивимося, чому “голий календар” – це не про право жінки на “моє тіло – моє діло”, а об’єктивація жіночого тіла.

Що сталося

6 грудня, у День Збройних сил України, “5 канал” поширив календар із фотографіями оголених журналісток – співпрацівниць телеканалу, оголосивши аукціон на підтримку Збройних Сил України. Залучені кошти запланували витратити на придбання рацій. 

На фото – оголені жіночі тіла без облич, інтимні частини прикриває зброя та військові реквізити.

На “5 каналі” запевняють, що авторкою ідеї створення “голого” календаря стала операторка Ганка Кудрявцева. А нібито вже тоді  ідею підтримали шефредакторка каналу Ірина Герасимова та гендиректор.

Реакції експерток і військових

Попри патріархальні уявлення про “красу” та перекручування важливої безпекової феміністичної тези “моє тіло – моє діло” українські експертки та військові одностайно розкритикували календар.

Так, у своїй заяві від 7 грудня представниці громадської організації “Жінки в медіа” засудили спосіб збору коштів для ЗСУ за допомоги оголеного жіночого тіла. У ній, зокрема, йдеться: “Це нівелює роботу, яку роблять медіа і громадянське суспільство для того, аби жінок в Україні, в тому числі військовослужбовиць, не сприймали як сексуальний об’єкт. Жінки-військові самі часто стикаються з сексизмом і сексуальним насильством і вимушені боротися з цими явищами”. Також підписантки закликали “5 канал” “відмовитись від цієї акції й не поширювати цей календар” і звернулися до Урядової уповноваженої з питань гендерної рівності в України, уповноваженого Верховної Ради України з прав людини  і Комісії з журналістської етики “дати оцінку законності й етичності дій 5 каналу”.

Висловилися про календар і військові.

Так, Ярослава Чорногуз, яка служить у Морській піхоті України, переконана, що календар “5 каналу” змушує думати про жіноче тіло як про воєнний трофей:

“Як у військової, яка не перший рік служить у бойовому розвідувальному підрозділі, календар з голими безособовими фотками журналісток з гвинтівками та берцями, в яких вони не ходили і з яких вони не стріляли, викликав відчуття подібне до огиди та зневаги до себе. Ні, авжеж вони мають право монетизувати свою сексуальність заради рацій та для того щоб потішити військових чоловіків і не лише військових, адже всі традиційні чоловіки люблять пінап, а традиція об’єктивації жіночого тіла як воєнного трофея дуже давня у всіх арміях світу. Власне, про неї, цю традицію, я і пишу цей “твір”. Про те як ця традиція впливає на ставлення до жінки, яка приходить у підрозділ та позиціонує там себе як фахівця, а не жінку з тілом. Якій вдається служити в підрозділі рік за роком, пройшовши чималу боротьбу з доведення, що ти все-таки фахівець, а не жінка, з якою можна фліртувати, пошло жартувати та вказувати їй місце як обслуговуючого персонала мужніх воїнів.

Жіноче тіло як трофей має дуже давню традицію вживання і в піснях, і в епосі, і просто в мемуарних та документальних  спогадах про факти масових згвалтувань під час окупації територій. Наприклад, відома жартівлива приказка з совєцкої армії “впірьод на Берлін, там баби і водка”. Наприклад, дарування жінки як рабині чи викупу у середньовічних війнах. Коротше, жіноче тіло – це для окупантів ще один спосіб оволодіти окупованою територію. Володіння жіночим тілом прирівнюється до оволодіння територією. Це головна причина, чому малоосвічені неотесані рашисти під покликом цієї маскулінної армійської традиції та первісних інстинктів масово ґвалтували дівчат і жінок різного віку на українських територіях.

Беручи контекст останнього речення, чи варто мені далі пояснювати, чому оголені жіночі фото біля зброї як комерційний  проєкт є дуже неетичним стосовно українок, які пережили таке насилля від окупантів?”

Назар Александрук, бойовий побратим Ярослави Чорногуз, просто з напівзруйнованого російськими ракетами Бахмуту записав відеозвернення на підтримку військової та її позиції, зокрема наголосив, що “рації для ЗСУ прикривають безглуздість задуму”:

“В мене таке відчуття, що не зброя прикриває тіло, а рації для ЗСУ прикривають безглуздість задуму. Ніхто не вправі комусь щось забороняти, але й не варто перегинати. Мене б не цікавив цей календар зовсім, але хейт позиції військової мене обурив. Виглядає, що журналісти та частина суспільства, що в коментах ‚лікують‘ Ярину, не геть адекватно сприймають обурення від неї”.

Журналістка Ірина Сампан також вважає календар недоречним, аргументуючи неетичністю задуму:

“Ніхто не говорить про заборону нюдсів. Ніхто взагалі про заборони не говорить. Будь ласка, якщо ваш чоловік/хлопець любить розглядати ваші оголені фото, чи ви його – на здоров’я. Якщо ви любите цей вид мистецтва – на здоров’я. Приватно. У своїх соцмережах. Коли ви представляєте тільки себе. У даному випадку представлена соціальна група – журналістки і воєнкорки.

Є питання етики. У будь-якій професії. Чому Перша леді, наприклад, не носить глибоке декольте і ботфорти? Чому ведучі намагаються не одягати на інтерв’ю міні спідниці і не наносити яскравий макіяж? Тому що це питання етики, довіри, зміщення фокусу на розмову, а не на зовнішній вигляд.

В Україні це чутливе питання, тому що рівень насильства в країні дуже високий, дискримінація жінок процвітає, зокрема в армії і навколо неї. Між жінкою і чоловіком у плані сприйняття поки що, на жаль, не можна поставити знак дорівнює. Так само як між журналістом і журналісткою”.

Образи та погрози

На жінок, котрі висловили засудження використання нюдсів у такому контексті, в онлайн-мережу вихлюпнувся цілий потік бруду.

Так, в одному з Telegram-каналів були опубліковані вкрай образливі та неприпустимі висловлювання щодо медіаексперток, які засудили сексуалізацію жінок. Кібербулінг торкнувся, зокрема, головної редакторки “Громадського радіо” Тетяни Трощинської, журналісток Анастасії Багаліки, Ірини Сампан, головної редакторки «Wonderzine Україна» Анни Хаєцької, журналістки сайту НВ Олександри Горчинської.

Також невідомий чоловік – автор дописів – закликав “шукати колишніх чоловіків” медіаексперток, аби “придбати нюдси” зазначених журналісток.

А отже, експертні зауваження щодо можливого тиску на жіночу частину колективу “5 каналу” та неприпустимість активації, висловлені у стриманому та зваженому тоні, автор дописів вважає підставою для публічних образ українських медійниць і закликів до порушення особистих кордонів жінок.

Шеф-редактора Громадського радіо, журналістка Тетяна Трощинська відреагувала на образи (тут подаємо не повністю):

“Якби хоч одна людина з них прочитала заяву, то побачила б, що ніхто там не переходив на особистості, не ображав жодну з дівчат.
Не заперечував право на фотографії, оголені чи які завгодно, не було жодного слова про “заборонити”, де це ви це взяли?
Були сумніви лише у тому, чи так стереотипно варто маркувати жінок і журналісток.
Все.
Взагалі не йшлося про конкретних людей.
Але ніхто її не читав, як я бачу з того, що далі.
І якщо ви вважаєте, що те, що  відбувається стосовно Ірини Сампан, це не булінг, то розкрийте очі і підіть прочитайте коментарі під її постом. В якому вона просто спокійно пояснює свою позицію.
Це не дискусія. Не срач, ахаха, а ось вам Мерилін Монро.
Це кібербулінг, і підозрюю, що кримінальна стаття”.

Також експертка записала відеозвернення щодо ситуації та візначила природу непродуктивної соціальної дискусії.

Журналістка Ірина Сампан, яка чи не найбільше зазнала цькування, написала:

“Вони не знайшли нюдси, вирішили щось там нафотошопити. Не змогли викликати в мене агресію, почали писати чоловікові про моє інтимне життя і постити фото мого сина в якомусь збоченому контексті, створювати акаунти на різних сайтах.

А один взагалі унікум – вирішив запитати контакти мого колишнього у мене самої.

Шукати слабкі місця і натискати на болючі точки, це правильно, якщо хочеш зламати людину. В цьому суть і ціль психологічного тиску. І я навіть знаю, які будуть наступні кроки.

Та найголовніше не це. За останні дні до мене прийшло багато військовослужбовиць і журналісток, які дякують, що ми говоримо про це. І знаєте, що стоїть за цим «дякую»? Досвід сексуальних домагань, дискримінації, переслідувань, насильства, сексизму, об‘єктивації щодо них або їхніх знайомих. Можна прикрити очі календарем і говорити, що всього цього немає, і все вигадали злі феміністки. Але це не так.

І ще ремарка про іранських жінок. Жартувати про це – означає знецінювати всю ту боротьбу і жертви, які іранки приносять за свою свободу і за свої права. І їхні нюдси якраз би були про найвищу форму протесту, бо після на них чекала би смерть наступного ж дня під час походу в магазин. Свідоме невігластво чи просто тупість порівнювати ці речі”.

Радіоведуча і правозахисниця Лариса Денисенко, аналізуючи весь цей потік образ і відкритого цькування, зазначила (цитуємо уривок):

“Мені прикро, що дискусія про повагу до жінки у війську, жінки в медицині, жінки в журналістиці, жінки, що уціліла після сексуального насилля перетворилася в гру: хто перший стане на рушника і потопчеться по гідності.

Мені дуже прикро, що сумнів щодо доречності цього календарного виконання перетворили на наступ на свободу слова, жіночих свобод, в політичні ігри та втягнули в цей процес пана Залужного.

І дуже прикро, що архаїка, що нею є війна, перемогла стандарти НАТО, роль жінки у безпекових процесах, позицію жіночого ветеранського руху”.

Чому ні

Із наведених відгуків уже складається розуміння, чому календар є більшою небезпекою, аніж доброю справою.

Однак ми сформували чіткий перелік аргументів (хоча він не є вичерпним) проти обʼєктивації жіночого тіла та використання його як товару задля будь-якої мети.

• На фото зображені оголені тіла жінок, частини тіл, а не жінки, що відразу подає жінку як об’єкт, а не суб’єкт. У цьому контексті порівняння календаря “5 каналу” з календарем, на якому зображені оголені австралійські пожежники є абсолютно недоречним і маніпулятивним, адже пожежники зображені до половини (торс) і з головами, що говорить про їхню суб’єктність – вони завжди у домінуючій позиції, акцент зроблено на фізичній силі, маскулінності.
• Календар випустили “для захисників”. А як щодо захисниць? Нагадаємо, що в ЗСУ – понад 50 тис. жінок, 37 тисяч є військовими, а 5 тисяч захисниць знаходяться на передовій (серед них є й офіцерки). Загалом кількість жінок у війську становить 22% (один із найвищих показників серед європейських країн).
• Серед українок, полонених російською армією, є військові, які зазнали сексуального насильства. Навряд чи ці світлини стануть для них адекватною підтримкою. Та й загалом для всіх жінок, які зазнали насильства.
• Журналістки в умовах війни стикаються з численними безпековими викликами. Демонстрація оголеного жіночого тіла з військовими реквізитами з акцентом на беззахисності несе додаткові ризики для всіх медійниць, а не лише для учасниць фотосесії.
• Так, гасло “Моє тіло – моє діло” – це про власну свободу, про право самій вирішувати, як розпоряджатися своїм тілом. Але цей контекст не стосується використання жіночих тіл медійною організацією.
• Очевидно, що на фронт військові прямують одягненими. Фото оголеної жінки у бронежилеті викликає думки не про захист і впевненість, а пропагує міф про “беззахисне створіння”, яке може лише бавитися “чоловічими” речами, наприклад – зброєю. А це створює додаткові безпекові ризики для жінок. Зокрема – стереотипне уявлення про обслуговуючу функцію в армії.
• Сексуалізація та обʼєктивація заборонена ЗУ “Про рекламу” і передбачає адміністративну відповідальність. Чи варто обговорювати, що календар “5 каналу” є рекламним?

Критика календаря й ініціативи – це не булінг журналісток “5 каналу”. Усі висловлювання “проти” стосуються обʼєктивізації жіночого тіла та використання його як товару задля будь-якої мети.

А от виправдання ініціативи – зокрема і керівництвом “5 каналу”, втягування Головнокомандувача Збройних Сил України в рекламу календаря (до речі, варто віддати Валерію Залужному належне за підпис – “І не тільки в красі Наша Сила”) – це маніпуляція, підтримка і пропагування сприйняття жінок як товару для чоловіків.

Те, що календар міг бути іншим, свідчить наявність інших календарів, із підписом того ж таки Залужного, де чоловіки – у формі і не в сексуалізованих позах.

А отже прагнення привернути увагу до публічних кампаній за допомогою жіночих нюдсів – не лише підживлює стереотип, що жінка створена для краси і задоволення, а, насамперед, нівелює сторіччя боротьби за незалежність і безпеку жінок. Гендерна оптика дає змогу усвідомити помилковість такого шляху.

Марина Курапцева, журналістка, медіаекспертка – спеціально для GenderГід