Дівчаткам не годиться битися, вони не ганяють м’яча, це тендітні створіння, які відвідують музичну школу, займаються вдома шиттям і в’язанням, в окремих випадках – ходять на танці чи спортивну гімнастику. Такі стереотипи ще живуть в уявленні багатьох із нас.
А насправді і жінки, і чоловіки можуть однаково вправно володіти м’ячем, техніками східних єдиноборств, тягати гирі, стріляти з рушниці та граційно виконувати акробатичні елементи. Сьогодні розповідаємо про трьох юних місцевих спортсменок – каратистку Анастасію Стародубцеву, футболістку Анну Перекіпську та боксерку Надію Литовченко.
Чемпіонка Європи з карате
Хто казав, що карате – тільки для хлопців? Дівчата теж успішно ним займаються. І яскравим прикладом цього є наша героїня – 13-річна Анастасія Стародубцева з Криничок. Із 5-річного віку вона відвідує секцію з годзю-рю карате. І вже може похвалитися численними здобутками.
Як розповідає її мама Альона, Настя була дуже енергійною дитиною. Зі старшими сестрами-двійнятами різниця в десять років. Непосидючий характер наштовхнув батьків на ідею віддати доньку на карате. Хай, мовляв, там енергію звільняє. Спочатку тренер КСК «Фортуна» Андрій Савченко не дуже хотів брати у групу дітей такого віку, займався переважно зі старшими. Проте не відмовив, сказав, щоб приводили, а там видно буде.
Оскільки Анастасія з дитинства була досить гнучка, то вже через деякий час спокійно сиділа на шпагаті, бадьоро робила колесо та добросовісно виконувала усі команди тренера.
Велика частина занять тут присвячена фізичній підготовці і відпрацюванню прийомів. До того ж і хлопці, і дівчата навчаються разом. Ніяких бійок: у шобу куміте спаринги ведуться чесно. Ніхто не обирає суперника чи суперницю, стають у пару відповідно до віку чи вагової категорії, опісля — аналіз: тренер вказує на помилки, показує, як правильно діяти, яку стійку чи удар варто застосувати. За порушення дисципліни, з’ясування стосунків тренер дає завдання відтискатися, качати прес, стояти на кулаках. Із часом частина дівчат і хлопців втрачають інтерес до занять і залишаються найстійкіші, в тому числі і Настя.
Вона почала досягати хороших результатів на змаганнях різного рівня: як обласних, так і всеукраїнських. У 8 років вже брала участь у Кубку світу в Одесі, де здобула перемогу у своїй ваговій категорії.
За ці 8 років Настя отримала вже 4-ий «кю». А на її медальниці в кімнаті висить понад 80 нагород різного гатунку (переважно – золотих), із них 20 — зі щорічних Кубків і Чемпіонатів України, а 6 – із Кубків світу.
При цьому юна каратистка змагається як у безконтактних двобоях, так і в поєдинках повного контакту. Так, у листопаді 2023 р. у розділі ірікумі-го Анастасія Стародубцева у категорії «Дівчата 12-13 років до 50 кг» стала чемпіонкою Європи.
До речі, про змагання. Для батьків це випробування – чи не більше, ніж для дітей. Я по собі знаю, бо одразу троє моїх синів займаються разом з Настею. І так само, як її батьки, я часто супроводжую дітей на турніри. Майже щоразу ми подумки стверджуємо, що «це востаннє» і «більше ми ніколи», і «нехай на тренування ходить, а змагання не для нас» і т.д. І коли дівчата в повній бойовій екіпіровці (шоломі, футах, рукавичках і нагруднику) виходять на татамі, нам дійсно страшно.Проте здаватися – не в правилах Насті. Неодноразово ми ставали свідками того, як красивий і технічний поєдинок переривали через те, що одна із суперниць не розрахувала удар і таки дуже боляче вдарила у живіт, ногу або попала в ніс, кров з носа вже потекла і т.п. (до речі, у хлопців таке трапляється досить часто). У такому випадку поєдинок призупиняють, можна покинути татамі, правда, й поразку можна отримати. Й Анастасія ще ні разу не відступила. Усі свої двобої довела до кінця.
Для неї дуже важливо, щоб поряд був тренер. На великих змаганнях це не завжди можливо, бо поєдинки проводяться одночасно на 5-8 татамі і він фізично не встигає кожного свого вихованця чи вихованку підтримати. І хай тренер і кричить, і сварить під час бою, хай поряд не буде мами, тата, але сама присутність сенсея, за словами Насті, додає сил і впевненості.
А ще — командний дух. Ви б бачили, як вони вболівають одне за одного. Перед поєдинками старші допомагають «упакувати» молодших, а після закінчення швидко висмикують їх у батьків і приводять до тями. Старші завжди заступаються за молодших, там якийсь особливий дух і настрій.
За ці роки разом із тренером вони об’їздили пів України і трошки Європу. Бачили і перемоги, і поразки, і сльози одне одного. Але вміють підтримати і пожартувати так, що погане швидко забувається.
Настя така ж енергійна, як в дитинстві. Свої прийоми може відпрацьовувати і вдома: то на татові тренується, то на чоловіка сестри натягне захисний жилет і дістає ногами до вух.
«Її сильна сторона – це прийоми ногами маваші і ура-маваші, — розповідає тренер Андрій Савченко. — Разом з тим Настя вміло застосовує і руки. Наші дівчата часто є прикладом для хлопців. Вони бувають і сильнішими, і стараннішими за однолітків. Наприклад, на тренуваннях і спаринг-сесіях Насті часто доводиться ставати у пару із хлопцями, бо немає супротивниці її віку. Думаю, це ще й хороша можливість здобути навички самозахисту, що для дівчат не менш важливо».
Попри свій бойовий характер, Настя добра і чутлива. Дуже любить собак, у неї вдома дві хатніх чіхуахуа, а у дворі ще шарпей і кане-корса. За словами батьків, вона б усіх бездомних котів і собак додому привела. Одного разу навіть цілу рятувальну операцію організувала. Йшла на тренування і побачила, як вуличний песик застряг головою в огорожі. Коли не вдалося визволити його самотужки, Настя подзвонила на 101 і викликала рятувальників. А оскільки не могла запізнитися на тренування, то сльозливо попросила перехожу жінку, щоб вона обов’язково простежила за всім і телефон їй свій залишила. Наступного дня та жінка подзвонила і відзвітувала.
Чи пов’яже дівчина своє майбутнє із карате, покаже час. Але за всі ці роки ні вона (горда володарка фіолетового пояса), ні її батьки, ні тренер ні разу не пожалкували, що у 5 років Анастасія переступила поріг спортзалу.
Воротарка у футбольній команді хлопців
П’ятикласниця Криничанського ліцею №1 Анна Перекіпська тільки років зо три ганяє м’яч, але вже має досить відповідальну місію – захищати ворота хлопчачої футбольної команди ДЮСШ «Старт», яку тренує Євгеній Коваленко.
Аня дружить із сусідськими хлопцями і разом з ними грає в м’яч на подвір’ї. Вони не зважають, що вона – дівчина, їм просто цікаво грати у футбол, тому не цькують її і за першої ж можливості біжать грати.
Другий рік поспіль Аня відвідує футбольну секцію. На перше тренування її привела мама, коли побачила оголошення у соцмережах, що набирається група у Криничках. До цього були і танці, і карате, і малювання. Але тепер почесне місце у серці дівчинки займає футбол. За словами тренера, Аня захищає ворота разом із хлопцями 2012, 2013, 2014, 2015 р.н. Без неї просто ніяк.
Її улюблений футболіст — лівий вінгер національної збірної України Михайло Мудрик, який нині грає за англійську команду «Челсі». Улюблений ФК – «Барселона». Ну, а улюблений воротар – Марк-Андре тер Штеґен.
До речі, її дядько, 16-річний Данііл Рябік – гравець команди ФК «Скорук» U-17 (Нікопольский район), і теж воротар. Він вже 3 роки грає за цю команду. Нині вони проходять відбірні матчі у Чемпіонаті України.
На питання, як їй грається з хлопцями, юна воротарка відповідає: «Бомбезно!». А я знаю чому. Бо хлопці довіряють їй, як собі. І коли Аня з якоїсь причини не може поїхати з ними на гру у м. Кам’янське, дуже засмучуються.
Часом їй за одну гру доводиться ловити близько 30 м’ячів. Буває, якщо суперник дуже сильний, то вона виходить у лінію захисту, а потім повертається у ворота. Вона рідко пропускає м’ячі. Якщо таке і трапляється, то гравці не сварять її, а підтримують, тренер може вказати на помилки, але водночас і підбадьорює. Наприклад, на останній грі її визнали кращим гравцем матчу. Все, як у дорослих.
«Чому саме позиція голкіперки?» — запитую її.
«Тому що подобається ловити м’ячі у стрибках, робити виходи, рятувати команду», — не мигнувши оком, відповідає вона.
На запитання, як хлопчики реагують на появу дівчинки в команді суперника, тренер Євгеній Коваленко відповідає, що в такому віці діти різниці не бачать. «Для них на першому місці – гра, і вони отримують від неї задоволення. А от тренери і батьки визнають рівень підготовки нашої воротарки і тиснуть їй руку».
Разом з татом Аня дуже любить дивитися футбольні матчі, особливо коли грають ФК «Барселона», «Челсі», «Арсенал», «Жирона», «Мілан», «Шахтар», «Динамо-Київ», ну і, звісно, ФК «Скорук». У неї 5 наборів футбольної форми. «І це не межа!» — запевняє мене. За розкладом ігор стежить у телеграм каналі «Прямі трансляції матчів».
Гра у воротах досить травматична. Крім того, що хлопці дуже сильно б’ють м’яча, доводиться часто падати, тож ногам чимало дістається. «Коліна всі у синцях», — бідкається мама Віка. Але й не наполягає, щоб покинула футбол.
Тато В’ячеслав також постійно підтримує доньку у її захопленні, спостерігає за тренуваннями, їздить на всі виїзні матчі. Заради доньчиного захоплення разом із сусідами навіть змайстрував міні-футбольне поле в кінці городу. Тут все справжнє: і ворота, і тренувальні турніки, рукоходи є, баскетбольний щит із кошиком. «Думаю, що не варто боятися віддавати дівчаток грати в футбол. Якщо доньці подобається ця гра, то чому б ні?»
У юнацькому віці Аннин тато теж грав у футбол, за збірну школи, був уболівальником ФК «Дніпро». А донька Аня почала захоплюватися футболом саме в той момент, коли через повномасштабну війну усі матчі відомих українських клубів проходять в основному на виїзді. Але тато обіцяє, що після перемоги за першої ж можливості вони з донькою обов’язково потраплять на справжній стадіон на футбольний матч.
Від чирлідингу — до боксу
Насправді, вся справа – в уподобаннях і фізичному розвитку, а не в статі. Спорт однозначно розвиває швидкість, координацію, спритність, але те, якими будуть результати, залежить конкретно від кожної дитини, переконана 13-річна Надія Литовченко з м. Дніпро.
«Спортивний світ відкрився для мене ще у 6 років. У цьому віці я почала займатися спортивними танцями – чирлідингом. Танці проводилися в школі, де я навчалася, — розповідає Надя. — Спочатку це заняття мені подобалося, і я ходила на тренування тричі на тиждень. Також їздила на змагання зі своєю командою, на яких ми показували добрий результат та займали призові місця. Але згодом, після року занять, я вирішила змінити вид спорту».
Багато хлопців із Надіїного класу ходили на боротьбу “Комбат дзю-дзюцу”, яку також викладали в тій самій школі. Їй сподобалося, тож вона почала займатися боротьбою. Згодом у неї почало виходити. Вона займала призові місця на змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів. В 11 років тренер наважився відправити Надію на чемпіонат області з ММА, на якому вона посіла 1 місце.
«Тато помітив, що у мене дуже добре виходять удари, і запропонував мені позайматися боксом. ММА – це відкриті двері у будь-які види боротьби й ударні техніки. Мій тато в юності теж займався боксом, тому добре розуміється у цьому виді спорту. Йому порекомендували тренера, він поспостерігав за тренуваннями. Тож через пів року після змагань з ММА (у 12 років) я пішла на бокс у БК «Vataga». Цілий місяць я займалася обома видами спорту, намагаючись зрозуміти, який мені більше подобається. Обрала бокс».
Стереотипно думати, що бокс – спорт для людей недалеких. Навпаки, він змушує мозок посилено працювати, продумувати різні комбінації, передбачати удари супротивника, вибудовувати правильний захист. «Це як в шахах», — запевняє Надія.
Бокс для жінок та чоловіків майже нічим не відрізняється. Бій проводиться у спеціальних рукавичках та включає 6 або 10 раундів. Це у професійному. Надія ж зараз займається любительським боксом, то у них 3 раунди по 1,5-2 хвилини. Головне – довести суперницю до такого стану, за якого продовжувати бій буде неможливо, і тоді обов’язково буде перемога.
Ось що розповіла мені Надіна бабуся:
«У мене шестеро онуків: п’ятеро хлопців і дівчинка Надійка. Майже всі вони захоплюються спортом і досить успішно. Але найнаполегливішою, найвитривалішою, впертою і цілеспрямованою є саме Надя. Я бачила записи її виступів з ММА: це справді ціле видовище. Інколи дивуюся, звідки стільки сили і витривалості у цієї дівчинки?»
Тренується Надя разом з хлопцям, їх у групі близько 20. Раніше вона була єдиною дівчиною, зараз іще кілька доєдналися. Тренування з боксу проходять 5 разів на тиждень по 1,5-2 години. Крім того, щоранку Надія робить зарядку вдома: по декілька підходів відтискань, присідань, підтягування, прес, а ще «бій з тінню» (коли самостійно в русі відпрацьовуєш удари). Це такий собі щоденний ритуал.
Спокійна, врівноважена Надія навчається на відмінно, багато читає, любить рукоділля, малювати картини. І має своє бачення на спорт:
«Ось уже рік я займаюся боксом. Вже маю певні результати: призові місця на всеукраїнських турнірах та перемоги на змаганнях обласного та міського рівнів. Наприклад, 26 січня виборола І місце у відкритому турнірі з боксу пам’яті майстра спорту Володимира Кургузова у місті Кам’янське. Не розумію тих, хто каже, що бокс — чоловічий вид спорту. Дівчина або жінка також має вміти постояти за себе, рідних та друзів. Раджу дівчатам не боятися, а сміливо долучатися до боксу та бойових мистецтв. Я вважаю, що такі види спорту мають велике майбутнє».
______________________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Нові рубежі” в січні 2024 року.
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31