«Наші родини — це переважно родини, де дитину виховує лише мама або мама з бабусею. Батька немає. І не тому, що з ним щось сталось. Як правило, коли чоловіки дізнаються про невиліковну хворобу дитини, вони зникають, — розповідає директорка ГО «Центр «Софія» у Херсоні Ольга Цілинко. — На жаль, це констатація факту. З 35 родин у нашій організації батько є менше, ніж в 5-ти родинах. Ми товаришуємо з іншими організаціями, під час окупації до нас долучались інші родини з дітьми, які мають інвалідність: ситуація подібна. Такі вони, суворі реалії».
Із центром «Софія» наша редакція знайома багато років — власне, наша дружба старша за формальну редакцію. Ми систематично висвітлюємо діяльність центру, допомагаємо в реалізації проєктів. Коли на Херсон сунула війна та окупація, ми також допомагали і продовжуємо допомагати під обстрілами. Зокрема про нашу волонтерську ініціативу — ось тут.
Жінка з дитиною, що має інвалідність, не може повноцінно працювати
Це, здавалося б, логічно: якщо в родині є дитина з інвалідністю, то повноцінно працювати батьки змоги не мають: дитина потребує додаткового догляду. Інвалідність буває різною — відтак, і діти потребують різного догляду. Центр «Софія» опікується дітьми з різними порушеннями переважно центральної нервової системи: в родинах членів організації є як діти з інвалідністю, так і такі, котрі мають інвалідизуючі захворювання.
«Необхідно розуміти, що навіть зі здоровою дитиною знайти роботу жінці, яка виховує цю дитину сама, вкрай важко, — розповідає Ольга. — Якщо ж на утриманні дитина з інвалідністю, то це стає в рази важче. Роботодавці не зацікавлені в таких працівницях: немає можливості працювати повний робочий день, можливі раптові довготривалі «лікарняні» та багато інших особливостей роботи таких жінок. Працювати онлайн можуть далеко не всі: робота онлайн можлива лише для окремих спеціальностей. Серед моїх мамочок (саме так лагідно називають членкинь організації — ред.) є жінки різних професій, зокрема, наприклад, продавчині, але хто візьме на роботу продавчиню, яка не може працювати навіть 6 годин на день, не те, що 8, а ще й може раптово піти на «лікарняний» і хтозна, коли вийде на роботу».
Для жінок, котрі мають дітей з інвалідністю, держава передбачила певні виплати — вони, власне, є вагомою підтримкою для таких родин. Але під час окупації Херсона більшість цих виплат держава припинила. Зокрема і аліменти, адже, як ми і писали, більшість жінок утримують дітей самотужки.
«Аліменти востаннє мої мамочки отримували у лютому 2022 року, — каже Ольга Цілинко. — Далі виплати припинились. Ми багато разів питали, чому і коли будуть. Відповіді були тривалими і ні про що».
Аліменти під час окупації: чому забули про жінок, які самотужки утримують дитину
Наша редакція також зверталась до відповідних органів за роз’ясненнями щодо аліментів. Однак під час окупації відповідати не поспішали. Зрештою, у квітні Херсонська міська рада надала роз’яснення щодо аліментів під час воєнного стану. Наразі це єдине більш-менш зрозуміле роз’яснення, яке, втім, не пояснює, як вижити жінці в таких умовах.
Отже, Верховна Рада ухвалила Закон, яким передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України:
- припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації);
- визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території адміністративно-територіальних одиниць, які тимчасово окуповані внаслідок військової агресії Російської Федерації, у період такої окупації.
Крім того, слід зазначити, що ухваленими Законом змінами не передбачено заборони нарахування та стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Статтею 196 Сімейного кодексу України передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів, зокрема у вигляді стягнення за рішенням суду неустойки (пені) у розмірі 1% суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Таким чином, в рамках виконавчого провадження виконавці не здійснюють нарахування пені, натомість стягувач має право звернутися до суду із заявою про стягнення пені. У разі ухвалення судом рішення про стягнення пені та видачі судом виконавчого документа, виконавці будуть діяти згідно встановленого Законом України «Про виконавче провадження» порядку.
Тож теоретично мати могла б звернутись до суду, але лише для стягування пені за аліментами. Це якщо така пеня є. Але будь-яке звернення до суду в умовах окупації для матері дитини з інвалідністю — це шалений ризик, не кажучи вже про нестабільність зв’язку, прослуховування і тотальні перевірки росіянами. Звернутись очно матері можливостей не мали — хіба що у випадку виїзду з Херсона. Але і така можливість була далеко не у всіх: виїхали лише 10 родин з 35-ти. Обставини залишитись у всіх були різні. Але жодна з родин не звернулась до росіян по допомогу, додає Ольга Цілинко:
– Жодна з моїх родин не пішла до росіян за гуманітаркою, грошима чи паспортом. Незважаючи на те, що родини фактично залишились без грошей, ми знайшли вихід і завдяки волонтерам та благодійникам вижили.
Під час окупації Херсона жінки, які самотужки виховують дітей з інвалідністю, залишились без допомоги держави.
Як вижили в окупацію
Коли росіяни прийшли до Херсона, вони «відзначились» мародерством, спаленням великих крамниць і складів, тортурами щодо херсонців. Ціни одразу зросли на чималу кількість товарів, а більшість товарів поступово просто зникали з полиць. Періодично росіяни блокували перевезення, відтак вибору не було.
Одразу після початку окупації Ольга звернулась до благодійників та просто небайдужих людей про підтримку і допомогу. «Ми просто збирали гроші на картку, закупляли продукти та гігієнічні засоби і звітували на сторінці у Фейсбук. Іноді звітувати публічно було вкрай небезпечно — тоді я просто відправляла фотозвіти благодійникам особисто. Вони ставились до цього з розумінням. Фактично так ми і вижили».
Купляти продукти і засоби гігієни під час окупації було вкрай важко, але підприємці максимально йшли назустріч: це і їхній заробіток, і їхня земля, зауважує Ольга. Кожна закупівля — це кілька блокпостів росіян, які цікавились, що везуть; це обшуки та багато іншого абсолютно неприємного дійства. Катастрофічною була ситуація з ліками. Діти потребують дороговартісного систематичного лікування, а ліків не було в Херсоні взагалі. Лише окремі волонтери героїчно привозили і роздавали ліки, але кожного разу це була лотерея: чимало волонтерів вбили або полонили росіяни. Тому зайвий раз замовляти комусь дороговартісні ліки було і ризиковано, і коштів було обмаль. Навесні та на початку літа до організації ще надходили такі необхідні препарати від благодійників, але наприкінці літа росіяни просто заборонили везти ліки — до самої деокупації неможливо було отримати необхідні препарати.
Розповідати про все наразі теж не має сенсу, додає Ольга: доки останній окупант не піде з української землі, розповідати деталі я не маю морального права.
Що робити жінкам зараз
Ситуація щодо аліментів не змінилась: в Україні воєнний стан, тож змін — жодних. Наразі жінки організації продовжують виживати за рахунок гуманітарної допомоги, але принаймні вже є можливість отримувати її, не ховаючись. Волонтери продовжують допомагати. Звіти Ольга виставляє на сторінці організації у Фейсбук.
«Зараз ми живемо від обстрілу до обстрілу. Кожного дня — в молитвах. І постійно шукаємо можливостей просто продовжувати життя. До нормального життя нам ще далеко, а таким, як раніше, воно не буде вже ніколи. Втім, слава Богу, ми вільні — це головне. Наступним кроком, звісно, будуть намагання отримати виплати, які мають бути у моїх мамочок за Законом. Ані вони, ані їхні діти не винні в тому, що росія пішла війною і через воєнний стан вони не можуть отримувати те, що держава їм гарантувала. Якби вони могли працювати, було б легше, але і працювати вони не можуть, тож фактично позбавлені всіх джерел доходу, окрім благодійної допомоги».
Загалом, наголошує Ольга, жінка в суспільстві часто комусь щось винна, а жінка з дитиною з інвалідністю опиняється незахищеною дуже часто: «Суспільство звикло до того, що жінка може самостійно виховувати дитину і не бачить у цьому нічого жахливого. А це жахливо. Виявляється, можна позбавити жінку виплат, зокрема аліментів, і не надати нічого взамін. Коли мої мамочки звертались до соцслужб із питанням, що ж робити, їм сухо відповідали: ви що, не бачите, війна? Вони як раз краще за будь-якого бачать. Ці наративи потрібно прибирати. Жінка і чоловік мають рівні права і обов’язки за Законом — отже, ця норма має виконуватись».
Ольга також зауважила, що часто благодійниками, які допомагають родинам, стають саме чоловіки: «Отримували кошти та необхідне від військових, від просто небайдужих, а також від спільнот вірян. Це було дуже приємно! Нам допомагають з різних країн різними сумами, іноді люди, які нас не знають. Серед них — як жінки, так і чоловіки. Дуже приємно, що люди відчувають потребу інших і готові допомагати. Залишилось тепер позбавитись позиції «прохачів» перед державою».
Дивіться також сюжет про «Софію» на Суспільному
___________________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Вперше опубліковано в інтернет- виданні “Кавун. City” в січні 2023 року.
Фото з особистого архіву Ольги Цілинко
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31