Мами, про яких не говорять

У другу неділю травня ми традиційно відзначали День матері. Пишні букети, зворушливі листівки та привітання заповнили цього дня все навколо. Кожен і кожна хоче привітати рідну людину. Проте є мами, про яких зазвичай не говорять. Це – ув’язнені жінки. Їх не вітають рідні, і, можливо, дехто з них тільки за ґратами вперше пізнає щастя материнства, навіть маючи вже не одну дитину.

Сьогодні ми розповімо, як проживають засуджені мами з дітьми у Кам’янській виправній колонії № 34. Які в колонії умови для виховання дітей? Чим займаються ув’язнені жінки, очікуючи звільнення? Як проводять своє життя за ґратами? Про це – у нашому матеріалі.

«Острівець дитинства» за колючим дротом

Ми проходимо «за ґрати» до виправної колонії… З дозволу начальниці проходимо КПП з дотриманням вимог чинного законодавства і за нами зачиняються на кілька годин двері на свободу.

Ось вона – кількарічна домівка для жінок, які були засуджені до позбавлення волі. Переступивши поріг КПП, помічаємо, що на території — чисто й акуратно. Виметені тротуарні доріжки, доглянуті клумби з трояндами, все пофарбовано і до ладу. Деяких засуджених ми зустрічаємо по дорозі у дитбудинок, вони ввічливо вітаються і продовжують виконувати свою роботу.

Нарешті проходимо у двір самого дитячого будинку. З першого погляду будівля вражає: серед похмурої буденності за колючим дротом з’являється такий собі різноколірний острівець дитинства. Крім ігрових кімнат, дитячої їдальні, спалень, на території закладу є ігровий майданчик на подвір’ї, де дітки гуляють з мамами, граються, розвиваються. Все гарно і досить добротно оформлено: хороший ремонт у приміщенні, на стінах намальовані веселі казкові герої, є розвантажувальна кімната з арттерапією кінетичним піском – не у всіх звичайних дитячих садочках таке побачиш.

Як розповіла начальниця будинку дитини ДУ «Кам’янська виправна колонія № 34» Тетяна Ярошенко, це єдиний в Україні заклад для жінок із дітьми, які засуджені вперше. На сьогодні тут перебуває 21 засуджена мама разом із 22-ма дітьми віком до 3-х років.

«Після оголошення вироку жінки, у яких є діти до трьох років, мають право відбувати покарання у колонії, перебуваючи спільно з дитиною. Так само і ті жінки, які народжують у місцях позбавлення волі, — зазначила пані Тетяна. — Саме для цього і діє наш будинок дитини. Тут покращені умови утримання, а мами перебувають зі своїми дітьми цілодобово».

Головна особливість такого будинку — створення умов для спільного проживання матері з немовлям. Якщо мати виявила бажання жити окремо, за нею зберігається право спілкуватися з дитиною без обмежень. Якщо ж не бажає, щоб її дитя відбувало строк разом з нею, то може передати дитину на виховання родичам або опікунам. Щоправда, за словами Тетяни Ярошенко, таке трапляється рідко.

Майже всі жінки тут виявили бажання перебувати разом з дитиною. Воно й зрозуміло, зауважує пані Тетяна, бо ж коли є можливість вибору чи самій сісти за ґрати, чи перебувати у покращених умовах разом з дитиною, тут все очевидно. Проте є тут мами, які виявили бажання працювати на виробництві у колонії і заробляти кошти. Вони нічим не відрізняються від мам на волі. Зранку залишають дітей з виховательками у садочку, увечері приходять з роботи і проводять час з дітьми. Майже, як вдома.

Будинок дитини обслуговує персонал із 14 жінок. Це – і няні, і психологиня, виховательки, медперсонал і кухарі, які готують їжу тільки для дітей. Є і дієтична медична сестра, яка дбає про збалансоване дитяче харчування. Харчуються діти 5 разів на день в окремій їдальні. Годують їх самі мами в присутності працівниць.

Нам також показують кімнати для спільного проживання мам і дітей. В одній кімнаті може бути кілька сімей. Нові ліжка для мам і колиски для малечі, шафки для одягу. На вікнах – кольорові гардини, оздоблені малюнками стіни. Ми дивуємося розмаїттю іграшок та комплектації меблів в групах, музичному залі, в ігрових і кабінеті психолога.

«Я навчилася тут доглядати за своєю дитиною»

У дворі дитбудинку нас зустрічають мами з дітьми. Зараз у них прогулянка на свіжому повітрі. Хтось гойдає дитячий візочок, хтось бавиться з малям на ігровому майданчику, хтось виводить крейдою разом із сином на асфальті у серці слова «Альбіна. Рустам. Любов». І всі вони краєм ока уважно стежать за нами.

«Переважно наші засуджені із категорії соціально занедбаної. Тож нам доводиться вчити їх, як правильно поводитися із новонародженими, як доглядати за своєю дитиною. Є жінки, які тут вперше в житті памперс на дитинку одягнули, хоча вже і мають не по одній дитині, — продовжує начальниця Тетяна Ярошенко. —  Всі засуджені – різні, мають свої особливості характеру, поведінки. Та ми не зупиняємося і наполегливо з ними працюємо. Діти ні в чому не винні – це чітка позиція всіх наших працівників. І ступінь тяжкості злочину не має ніякого впливу на якість ставлення до засудженої».

Тетяна Ярошенко уже 25 років працює в цій установі, з них 3 роки – на посаді начальниці дитячого будинку. За її словами, кожна кримінальна справа — це доля, трагедія, надії. Утім, і за ґратами є життя. Ув’язнені жінки працюють на виробництві, влаштовують дні народження, концерти. Дехто малює, пише вірші і навіть бере участь у творчих конкурсах.

До нас підходить засуджена Анна і сама заводить розмову:

«Мені 32 роки, я вже рік тут. А це мій син Матвій. Йому 2 роки і 10 місяців. Я з Луцька (нас тут аж четверо із цього міста). Я потрапила сюди через наркотики. Мій чоловік у ЗСУ, але у жовтні зник безвісти під Куп’янськом (довга пауза – авт.). Я – вчителька хореографії, майже 10 років пропрацювала у міському дитячому садку».

«Аня – активна учасниця культмасової роботи, — доповнює завідувачка Тетяна Ярошенко. — Вона пише сценарії святкових заходів, дитячих лялькових вистав, разом з іншими мамами проводить репетиції і тоді проводять свої концерти. Вона – досить розумна, творча і відповідальна дівчина».

«Просто так склалося у мене, — продовжує Анна. — Але я намагаюся «проживати» життя і тут. В дитбудинку дуже хороші умови, це я як педпрацівниця кажу. Один чи два рази на тиждень я спілкуюся з ріднею телефоном і по відеозв’язку. Мені ще 5 років відбувати покарання. А синові незабаром вже 3 роки. Тоді його забере до себе моя мама. Але хоча б цей час я поки що можу провести з ним».

27-річна Альбіна з Ужгорода вже третій рік тут. Народжувала за ґратами і ось уже 1,5 року перебуває з дитиною у дитбудинку.

«Нас тут усьому вчать, — продовжує Альбіна. — Є навіть проєкт «Я — мама, або все про виховання». Я тут вперше своїй дитині памперс одягла. Годувати навчилася, переодягати. Раніше ніколи цього не робила. Нам про дитячі хвороби розповідають, слідкують за здоров’ям дітей».

Як розповідає Тетяна Ярошенко, періодично із засудженими матерями співробітники сектору ювенальної превенції Кам’янського районного управління поліції розмовляють про свідоме батьківство. Матерям роз’яснюють вимоги Законів України «Про охорону дитинства» і «Запобігання та протидії домашньому насильству», які стосуються саме дитячо-батьківських взаємовідносин та юридичної відповідальності батьків щодо виховання дітей. Особливу увагу приділяють формуванню у матерів позитивної моделі поведінки задля щасливого майбутнього своєї дитини.

Нещодавно засуджена Катя народила тут двійню. Тепер вже «досвідчені» матусі допомагають і їй справлятися з малечею.

У багатьох жінок непроста доля. У когось в дитинстві були нестерпні умови. Хтось у дорослому житті  страждає від домашнього насильства. Потрапляють у в’язницю. І тільки тут іноді «відходять», відчувши, що існує інше ставлення. Звичайно, всі бояться потрапити за ґрати. Та виявляється, тут можна отримати і підтримку.

Різні долі, різні характери, різні ступені тяжкості злочинів. Є тут і колаборантки. Наприклад, одна з них восени після оголошення вироку потрапила у колонію разом з півторарічною донькою. Чимало довелося попрацювати психологам з дитиною, яка певний час перебувала на території воєнних дій, а потім з мамою потрапила в місця позбавлення волі. Лише кілька місяців тому дівчинка почала нарешті посміхатися.

Як правило, такі мами емоційно нестабільні, розповідають працівниці колонії. Вони голосно розмовляють, часто з’ясовують стосунки у присутності дітей.  Крім того, дають знати про себе гормони, післяпологова депресія. Справитися з емоціями їм допомагає психологиня.

«Людині у в’язниці, обмеженій у свободі й діях, погано. Вона замкнута, пригнічена, пасивна, — насамкінець розповідає Тетяна Ярошенко. — До цих мам рідко приїжджають, часто їхні чоловіки просто «кидають» їх тут. І добре, коли є батьки, які підтримують, продовжують спілкуватися, і після досягнення дитиною 3-річного віку забирають до себе на виховання, разом чекаючи маму. Діти ні в чому не винні. Наше ж завдання – навчити мам доглядати за дитиною і просто любити її».

Ознайомитися з життям «за ґратами» редакції вдалося у складі спостережної комісії  при Кам’янській РВА, яка здійснює контроль за належним забезпеченням прав і свобод засуджених осіб.  

_____________________

Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.

Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Нові рубежі” у травні 2024 року.