У голландському місті Аудерватер є унікальна споруда –“Відьмині ваги”. Саме за допомогою цього пристрою у 17 столітті визначали справжню відьму. На жаль, справедливим такий суд не назвеш. Але коли в епоху пізнього Ренесансу в Європі відбувалися повсюдні гоніння і страти відьом, у Нідерландах ситуація була дещо кращою. Не щастило дівчатам тільки певної комплекції і ваги. Обвинувачену заводили у Вагову палату і ставили на величезні ваги, які зазвичай використовували для габаритних товарів. Якщо вагу визнавали нормальною, то людині видавали сертифікат, що підтверджував довічну непричетність до чаклунства і диявола. Вважалося, що мітла може витримати відьму вагою до 50 кг. Так що худорлявим жінкам доводилося несолодко.
Здебільшого тема ваги людини має психологічний аспект. Болісний для людини, котра не вписується у так звані «стандарти», і всіх, кому до того не байдуже. Але ж річ не лише в тому, хто яку має вагу: існує чимало аспектів, пов’язаних із нею, які істотно впливають на життя людини, її здоров’я, вибір професії і багато іншого. Днями у соціальних мережах журналістка Тетяна Логвіна поділилася власним досвідом проходження магнітної томографії. І з’ясувалося, що скористатися послугою можуть далеко не всі, а тільки, як запевнили медики, люди до 50 розміру одягу. Тож чи є життя після 50-го розміру, чому томограф не розрахований на жінок різної комплекції, говоримо з журналісткою газети «Вісті Зміївщини» Тетяною Логвіною.

– Я не змогла пройти МРТ за програмою медичних гарантій МОЗ, тобто безкоштовно, – каже пані Тетяна. – Про програму медичних гарантій я знала давно, навіть більше – саме перед новим роком її активно «розганяли» різними медіа представники МОЗ. А тут – виникла потреба. Як з’ясувалося, в одній з двох лікарень, де в Харкові можна зробити МРТ безкоштовно, апарат був розрахованим лише на струнких людей. У іншій, як мені повідомили, — також.
Що цікаво: платно цю послугу отримати можна — відповідного «розміру» апарати в Харкові є, лікарі про це знають і, відповідно, туди скеровують.
Чому в МОЗ, департаменті охорони здоров’я чи адміністрації лікарень досі не порушували проблему оновлення медичної апаратури, я не знаю. Можливо, тому, що ніхто про це не говорив, не скаржився. Здебільшого люди соромляться вголос говорити про власну зайву вагу.
Ви помічали за собою таке: якщо в аптеці нема безкоштовних ліків (теж програма МОЗ «Доступні ліки»), чи вони вам не дуже підходять, ви, не замислюючись, купуєте ті, що вам потрібні. Скільки б вони не коштували.
Думаю, тут пацієнти вчиняли так само. Але після моїх скарг, мене запевнили, що незабаром, принаймні, у Харкові, цю проблему буде вирішено. Скільки в інших регіонах томографів «під розмір», не беруся коментувати. Швидше всього ситуація така ж, як і у Харкові.
Тетяна Логвіна вважає, що треба не замовчувати проблеми і не соромитися вголос заявляти. Тільки так можна привернути увагу і домогтися змін.
Адже жінки «плюс сайз» часто стикаються з дискримінацією на різних рівнях. Наприклад, у виборі стильного одягу, при працевлаштуванні, уже згаданого медогляду, занятті спортом тощо.
– Колись моя подруга, яка торгувала бюстгальтерами, сказала: «Таню, вибач, але все, що більше трієчки, для мне незрозуміле», — пригадує пані Тетяна. — Саме таку стратегію мають в Україні майже всі виробники, а тим більше — продавці цієї частини жіночого гардеробу. Щодо іншого одягу, то (знову ж таки з власного досвіду) скажу, що у малих містах, як мій Зміїв, вдітися можна. Тут і запит є, і пропозиції відповідні. А от у великих містах магазини одягу більше орієнтуються на струнких пані. Це стосується і мас-маркету, і відомих брендів.
Тетяна Логвіна додає, що одяг від 58 розміру одразу зростає в ціні мінімум на 10 відсотків: «Такий своєрідний «податок» на нестандартне тіло».
А ще, за її словами, важко ходити у спортзал: «Чомусь усі тренери, незалежно від статі, вважають себе Пігмаліонами, а в тобі бачать свою Галатею. Жодні аргументи, — наприклад, що ти ходиш в зал не (тільки) для того, щоб скинути зайві кілограми, а й просто для задоволення, — не приймаються і не сприймаються».
На думку пані Тетяни, таке стереотипне уявлення про те, як має виглядати жінка, сягає тих часів, коли про рівноправ’я жінок і чоловіків ще не йшлося. Краса жінки мала визначальне значення при укладанні шлюбів. Причому не в сільській місцевості, де і краса інша, і стандарти.
– На мою думку, вплив мала і класична література, де всі головні героїні були молоді, набілені і затягнуті в корсет. А чоловіку достатньо було бути просто багатим. Наприклад, як Едвард Ферфекс Рочестер в «Джейн Ейр», – каже Тетяна Логвіна. – Нині жінки обіймають керівні посади та почасти заробляють більше чоловіків. Водночас «мачо» з пузіком та в розтягнутій футболці вдома вимагає від жінки ходити чи не в шовковій піжамі, з зачіскою та мейкапом. До речі, виробники таких піжам теж підливають олії в багаття: в рекламі красивого домашнього одягу знімають юних струнких дівчат, а не юних і не струнких показують в «бабусиних» халатах в квіточку. Помічали? Отож».
Усім дівчатам і жінкам пані Тетяна рекомендує «перестати думати, що ти гірша за когось, бо в тебе розмір одягу не 44». Каже, що ніколи стрункою не була, і з цього приводу не хвилювалася.
Єдиний неприємний момент вбачає у зміні гардеробу. «Хоча, коли гаманець дозволяє, це теж не проблема. Навпаки — ще одна можливість поправити своє ментальне здоров’я за допомогою шопінгу».
– І можливо, комусь допоможе… Попри свій «плюс сайз», не мала проблем у стосунках з чоловіками. За всі мої 50 років тільки двоє чоловіків сказали мені, що «вони звернули б на мне увагу, якщо б я схудла». І один з них був… фітнес-тренером.
Тож якщо жінка переймається, що її не будуть любити, бо її стегна не поміщаються в модні лосини, — запевняю: це не так. Просто треба спілкуватися не з шанувальниками модних лосин, а з поціновувачами вас як людини, – каже Тетяна Логвіна.
_____________________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Уперше опубліковано в газеті “Знам’янські вісті” у лютому 2024 року.




