Необхідність захищати українську землю і народ від російських окупантів стала поштовхом для осучаснення і покращення української армії. Та військо є таким же зрізом суспільства, і у ньому так само є гендерні стереотипи й упередження. Як саме гендерні стереотипи шкодять українським військовим і як це вирішують в Україні – розібралася «Гречка».
Місце жінки – і в армії теж
Від відновлення незалежності Україна оголосила про проєвропейський вектор розвитку, зокрема й у становленні рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків. Проте вплив російської патріархальної ідеології залишався сильним на території України. Поштовхом категорично відмовитися від всього російського, зокрема і патріархальних стереотипів, став напад росії на Україну у 2014 році та повномасштабна війна, яка розпочалася у 2022. Як пояснила «Гречці» гендерна дослідниця та кандидатка соціологічних наук Тамара Марценюк, ці зміни у суспільній думці щодо гендерних ролей стали помітні зокрема і на залученні жінок в таку традиційно «чоловічу» сферу, як сектор оборони.
«Україна своєю політикою показала те, що ми не хочемо мати нічого спільного з концепцією так званого “русского міру”, який базується на “домострої”, патріархаті й гомофобії. Ми прагнемо до європейського суспільства, для якого рівні права і можливості, протидія дискримінації є базовими цінностями», – зазначила науковиця.
У своїй роботі «Захисники галактики: влада і криза в чоловічому світі» Тамара Марценюк приводить аргументи шведської дослідниці Анніки Кронсель щодо впливу жінок на армію.
«Залучення навіть малого відсотка жінок до таких маскулінних структур, як армія, призводить до змін у них. Присутність жінок робить питання гендеру загалом і маскулінності зокрема більш видимим. Те, що раніше замовчувалося і сприймалося як норма, із приходом жінок підважується», – зазначає вона.
Війна росії проти України активізувала вирішення гендерних питань в українській армії, які, на жаль, раніше не вирішували. Йдеться про те, що жінки в армії раніше могли обіймати лише певні посади, не могли піти на контрактну службу, брати участь у бойових діях, здобувати військову професію у ліцеях. При цьому військова форма, озброєння і амуніція розробляються з орієнтацією на будову тіла виключно чоловіків.
Кількісні зміни у гендерному питанні щодо армії в Україні можна прослідкувати з 2014 року – з того часу чисельність жінок на військовій службі у ЗСУ збільшилася більш ніж вдвічі. За два роки повномасштабної війни кількість військовослужбовиць в українській армії зросла на 40%, або на 12 тисяч жінок.
За підрахунками Women to Ukraine, станом на 1 березня 2023 року у ЗСУ загалом служать 60 538 жінок, з яких 42 898 на військових посадах. Також «Гвардія наступу», яка створена на базі Національної гвардії, налічує щонайменше 7 тисяч жінок.
Протидіяти дискримінації стали громадські організації. Наприклад, ще у 2014 році виник проєкт «Невидимий батальйон» в рамках якого досліджують інтеграцію жінок в сектор безпеки і оборони. За результатами дослідження, кількість військовослужбовиць у лавах ЗСУ вже перевищує кількість жінок в одних з найбільших армій Європи – Великої Британії, а також Італії і Франції.
Кількісні зміни в українській армії спонукали і до якісних. Зокрема у 2016 році Міністерство оборони України наказом №337 розширила перелік військових посад, які можуть обіймати жінки.
У 2018 році Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях». Згідно з ним, змінили обмеження через стать щодо укладання контракту на військовій службі, скасували обмеження про призначення військовослужбовиць у добові наряди та відрядження.
Проте лише у 2022 році Міноборони видало наказ, за яким жінкам стали доступні усі посади рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу.
Відповідно почало змінюватися і забезпечення армії. Ветеранка Наталія Чорна, яка служила у батальйоні «Айдар» та у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді, розповіла «Гречці», що їй особисто довелося двічі ушивати видану військову форму, як і іншим жінкам у її бригаді.
«Одну форму довелося перешивати по талії, у другій штани підійшли, а ось кітель довелося підкоротити. У Олі, з якою ми тоді разом служили, ширші стегна, тому кітель підходив 44-46 розміру, а от штани десь 52-го. В різнобій форму не видають. Тоді ми їй замовляли частину форми через інтернет», – пояснила ветеранка.
Вперше однострій для жінок Міністерство оборони затвердило у серпні 2023 року – йдеться про літній польовий костюм. Станом на січень 2024 року Міноборони сертифікувало два зразка бронежилета, які враховують фізіологічні особливості будови жіночого тіла.
Поступово українське суспільство все більше приходить до висновку, що жінки і чоловіки в армії повинні мати рівні можливості. Якщо порівняти соціологічні опитування на цю тему, проведені у 2018 і 2023 роках, то вдвічі збільшилася кількість людей, які повністю підтримують ідею ґендерної рівності в ЗСУ.
«Фактично через рік після повномасштабного вторгнення ми маємо майже одностайну велику підтримку на рівні українського суспільства ідеї професійної армії із залученням як чоловіків, так і жінок», – прокоментувала учасниця дослідницької команди Тамара Марценюк.
Як гендерні стереотипи шкодять армії
Хоч повномасштабний етап війни спонукав Україну пришвидшити кроки до впровадження гендерної рівності в армії, проте деякі стереотипи продовжують шкодити війську.
Насамперед стереотипи стосуються військовослужбовиць, адже раніше армія сприймалася як суто чоловіча інституція. Тому тільки зараз в Україні починають затверджувати військову форму і амуніцію, яка враховує будову не тільки чоловічого, а й жіночого тіла. У стандартних аптечках не передбачені прокладки та тампони. Тобто військовослужбовицям доводиться долати не тільки загальні труднощі служби і бойових дій, а ще додатково долати перепони гендерних упереджень, з якими чоловіки-військові не стикаються.
Доволі поширеним є вислів, що у військових «немає статі – всі є воїнами». З цим не погоджується колишня військовослужбовиця з Кропивницького Катерина Т. Як вона зауважила у коментарі для «Гречки», чомусь під цим висловом передбачають, що всі мають рівнятися на чоловічу стать.
«Коли я служила, то у відповідь на подібне я казала, що я – жінка, а не “недочоловік”. Так, є різниця у фізіології, і її мають враховувати при забезпеченні. Те, що я жінка, не означає, що я маю мовчки носити чоловічу форму. Це означає, що мене мають цінувати за мої навички і службу, але не ігнорувати при цьому мої потреби, які для чоловіків в армії враховані на державному рівні, а для жінок – ні», – пояснила вона.
Також захисниці стикаються з так званим доброзичливим сексизмом – завуальованою дискримінацією, коли жінку обмежують начебто з побажань її убезпечити. В армії це проявляється в тому, що при призначенні завдань для військових-чоловіків враховують їхні навички та бойову підготовку, а для жінок подекуди враховують тільки стать.
Про подібний випадок розповів колишній командир взводу 25-ї бригади ДШВ Андрій Баштовий у випуску «Військового подкасту». Що інколи командування батальйону може відкликати під час, наприклад, штурмів, жінок з позицій – тих же бойових медикинь.
«І рота, яка формально має бойову медикиню, лишається без неї в ті моменти, коли якраз вона найпотрібніша. І жінкам іноді доводиться прямо штурмувати такі упередження чоловіків і доводити, що вони справляються зі своїми обов’язками – подекуди й краще за чоловіків», – розповів військовий.
Про ці упередження розповів і військовий з Кропивницького Олександр І. За його словами, коли відбирають людей на вогневу підтримку, то командири прямо говорять – «окрім жінок».
«І посестри по зброї мають вибивати можливість брати участь у бойових діях в той час, як для чоловіків таких перепон немає. Тобто це обмеження стосується не навичок, не стану здоров’я, не бойового досвіду – а винятково статі», – розповів він «Гречці».
Збільшення української армії через повномасштабне вторгнення призвело до того, що військовими стали люди з різних соціальних категорій і професій, іноді без військового досвіду. І під час бойових дій їм доводиться жити в польових умовах, до яких деякі раніше цивільні люди не були готові.
«Деякі побратими у цивільному житті мали переконання, що шити, прати і готувати їсти – то “не чоловіча справа”, і ніколи цьому не вчилися. Тут же у польових умовах ніхто, крім тебе, не приготує тобі поїсти, не зашиє тобі бушлат і не буде прати твої шкарпетки», – зауважив Олександр І.
Раніше образ військового в культурах був пов’язаний насамперед із маскулінністю. Коли ж жінки стали на захист України, то він почав втрачати такий зміст. Проте подекуди цей стереотип, що начебто людина у війську має бути брутальною і маскулінною, виринав. Наприклад, коли військові публікували фотографії у соцмережах, то в коментарях можна було побачити закиди до чоловіків, що вони начебто не воюють, бо у них розчесані бороди або вкладене волосся, жінкам – за те, що мають нафарбовані нігті чи губи.
Також образ захисника є гетеро нормативним, і російська пропаганда намагалася просувати в Україні гомофобні наративи. На жаль, подекуди гомофобні висловлювання щодо чоловіків можна почути й в українській армії. Про подібний випадок розповіла «Гречці» військова Анастасія з Кіровоградщини. В її підрозділі всі знають, що вона є гомосексуальною, і щодо себе вона з гомофобією не стикалася.
«І якщо щодо гомосексуальних жінок я нічого поганого не чула від побратимів, то щодо чоловіків упередження є. Якось командир так і сказав – “я нічого проти гомосексуальних людей не маю, але геїв у себе в підрозділі не потерплю”. Ось такі подвійні стандарти якісь», – зазначила вона.
Детальніше про те, як в Україні протидіють російським гомофобним фейкам і пропаганді ненависті, читайте за посиланням.
Через зміну ставлення суспільства до участі жінок у війні змінюється й уявлення про чоловіків.
«Деякі військові ветерани самі виступають проти надмірної “героїчної маскулінності”, через яку чоловікам начебто не дозволяється бути вразливими чи потребувати допомоги», – зазначила вона.
Також в Україні розвінчують стереотип, начебто турбуватися про своє здоров’я – психічне і фізичне – є проявом слабкості для чоловіків. Наприклад, з’явилися онлайн-платформи та гарячі лінії психологічної підтримки для військових, проєкти, які показують, що люди, котрі отримали інвалідність внаслідок війни, залишаються так само сильними тощо. Тобто образ чоловіка-військового стає більш олюдненим.
«Військові чоловіки менше соромляться проявляти емоції й відходити від стереотипів. Наприклад, наскільки популярними є зараз фото і відео військових з тваринами, про яких вони піклуються на фронті і проявляють ніжність. Або говорять про важливість залучення до татівства», – наголосила соціологиня Тамара Марценюк.
Тож в українській армії, трапляються гендерні стереотипи й упередження, коли оцінюють не досвід людини, її навички і мотивацію, а діють з огляду на її стать. Або ж ділять обов’язки на «чоловічі» і «жіночі», що впливає на ефективність їх виконання. Однак боротьба з гендерними стереотипами триває і ставлення до військових, зокрема – жінок, в умовах повномасштабної війни змінюється, чому сприяють і експертне середовище, і самі воїнки та ветеранки, і зміни на законодавчому рівні.
Сприятиме цьому і збільшення кількості жінок у війську – за даними Military Media Center, із 2021 року вона зросла на 40% і сьогодні у ЗСУ служить понад 60 тисяч жінок. Сподіваємося, суспільство швидко позбудеться шкідливого стереотипу, що захищати країну – обов’язок лише чоловіків, і вибудує новий: що жінкам у війську – місце.
Ілюстрації Катерини Гусєвої
____________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Гречка ” в січні 2024 року.
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31