Нині вже мало хто дивується, побачивши жінку на пасіці. Хоча раніше бджільництво вважалося «чоловічою» справою, проте очевидно, що це стереотип – бджолярство під силу кожній і кожному, хто має терпіння, любов до природи і бажання працювати. Переконатися в цьому допоможе історія пасічниці Яни Грицай.
Як зазначила Яна, першим загорівся бджільництвом її чоловік Роман. Разом з ним вони і створили пасіку.
— Рома спочатку сам зацікавився цією справою. Він багато читав про розведення бджіл, — розповідає Яна. — Зараз є купа інформації в інтернеті, різні відеоогляди і поради досвідчених пасічників і пасічниць. Тож 8 років тому ми придбали перші вулики. А оскільки Роман вміє працювати з деревом, то згодом почав самостійно їх майструвати.
Поступово пасіка подружжя Грицаїв розрослася з двох сімей до п’яти десятків. Більшість роботи біля бджіл виконував Роман, дружина була помічницею. Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну, чоловік став на захист Батьківщини у лави ЗСУ. Тепер на пасіці його повністю замінила Яна. Спочатку було страшно самій, але з кожним роком страх змінювався на захоплення.Ось уже третій рік вона самостійно доглядає бджілок і ще ні разу не пожалкувала.
— Спочатку і правда було страшно, — посміхаючись, розповідає вона. — Адже я була зовсім недосвідченою у цій справі. Та й укусів боюся, бо часом трапляється алергічна реакція. Одного разу чоловік ледь встиг до реанімації довезти. Але вже призвичаїлася до всього. Можу завчасно випити ліки і йду собі до вуликів.
Пасіка – це не просто місце роботи для Яни, тепер це і її захоплення. Вона знає кожен вулик, кожну бджолину сім’ю. Її руки вміло розкривають вулик, розбирають соти, а тихий голос заспокоює і комах. Яна каже, що бджоли відчувають її настрій. Якщо вона спокійна, то й вони поводяться мирно.
— Бджоли, як і люди, мають різний характер: є спокійні, а є такі агресивні, що тільки й устигай відмахуватися, — розповідає далі Яна. — І, до речі, ті, які дуже кусючі, є й найбільш продуктивними. Звісно, перш ніж іти на пасіку, дотримуюся певних правил. Наприклад, бджоли не люблять різких запахів, тому намагаюся перед цим не користуватися парфумами.
Щоб мати змогу оглянути стільники, Яна розпалює димарець і обкурює їх димом. Для розведення бджіл, подружжя Грицай обрало дві породи: карпатку і карніку.
— Усі бджоли дуже працелюбні, але українські карпатки – особливо. Вони – великі трудівниці і досить спокійні. Можна навіть взяти бджілок на руку, вони не агресивні, – каже Яна.
Цього року пасічниця вирішила більше уваги приділити виведенню маток породи карніка. Зимостійкість у неї така ж гарна, як і у карпатської бджоли, а це теж дуже важливо. За словами Яни, бджоли цієї породи також не схильні до агресивності, допускають втручання людини під час огляду гнізда. Їхні бджоломатки відрізняються високою продуктивністю.
На питання, чи збирається розводити їх на продаж, Яна відповідає, що спочатку вирішила спробувати розмножувати карніку для себе, але якщо хтось зацікавився, то можуть звертатися до неї.
За словами пасічниці, окрім меду, зараз триває і збір пилку. Пилок Яна збирає за допомогою спеціальних лотків. Вона дістає з нижньої частини вулика ємність з пилком і показує мені. Перебирає пальцями жовтогарячі гранули. На сонці вони особливо яскраві. Потім для довготривалого зберігання Яна просушує їх у електросушарці.
Оскільки бджолиний пилок — це суміш квіткового пилку, нектару, ферментів, меду, воску та виділень бджіл, то він має неабиякі цілющі властивості. За словами Яни, він теж користується неабияким попитом. Його приймають, повільно розжовуючи гранули за 15-20 хв. до їжі чи пиття. Інколи гранули змішують з чайною ложкою меду, для кращого засвоєння.
Узагалі робота з бджолами нелегка. Зазвичай на пасіці Яна працює сама. Щоправда, часом їй допомагає старший син — 15-річний Єгор. Він – дуже обережний: аби бджоли не покусали, закутується у кілька шарів одягу. А Яна у спеку, одягнена у спеціальний бджолярський костюм, має і вулик почистити, і рамки витягнути, і мед викачати. Вона контролює процес, уважно стежить, як бджілки зимують, спостерігає за їхньою поведінкою.
– Я увесь мед ніколи не відкачую, залишаю і бджолам на зиму. Бо дехто й досі годує комах цукровим сиропом, – зі знанням справи розповідає бджолярка. – Насправді, бджола має харчуватися бджолиним кормом. І наші бджілки кожну зиму живуть на медові.
Усю нашу розмову ми провели з Яною на пасіці, одягнувши тільки захисні капелюхи. Та й поговорити нам було про що, бо моя родина також займається бджільництвом і я часто допомагаю братові поратися біля бджіл, відкачувати мед. І ми з Яною вже не дивуємося тому, що кожна з тисяч комах безпомилково летить саме до свого вулика і не губиться у метушні. Бо у них є свої навігатори та орієнтири.
Загалом, останніми роками жінок-пасічниць стає все більше. Дехто несподівано для себе знайшов таке хобі. У когось чоловік пішов на війну, як у Яни, а за пасікою тепер доглядає вона. Каже, що таким чином ще хоче зберегти і примножити справу для чоловіка. Прийде з війни. А тут і своя справа є.
— А ще бджоли — це потужний антистрес, — додає Яна. — Моя пасіка – моя відрада. Люблю працювати тут, спостерігати за бджолами. Не знаю, де воно в мене й взялося. Оце тільки під час нашої розмови згадала, як мама розповідала, що колись ще мій дід Жорик Вакерина пасічникував, але я його вже й не застала. Може, й передалося щось з генами. Біля бджіл я кручусь майже щодня по кілька годин поспіль. Буває, втомилася біля вуликів. А в душі — задоволення. Я тут заспокоююсь, так би мовити, медитую по-своєму. Обдумую щоденні турботи. Часом телефоную чоловікові, консультуюся з ним. А до чогось приходжу вже сама, спираючись на досвід. І ще — це треба любити, бо без любові у цій справі ніяк.
__________________________________________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Нові рубежі” у вересні 2024 року.
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31