Немає результатів
Переглянути усі результати
  • Словничок
    • Основні терміни
    • Фемінітиви
  • Статті
  • Дослідження
    • Моніторинг гіперлокальних медіа
    • Моніторинг регіональних медіа
    • Дослідження інших організацій
  • Стереотипи і сексизм
    • Реклама
    • Народна творчість
      • Прислів’я і приказки
  • Новини
  • Бібліотека
    • Організації та ініціативи
    • Законодавство
    • Гендерночутливі медіа України
    • Gender Giude for media
    • Політика гендерної чутливості медіа
    • Гендерний календар
    • Посібники
    • Постери
    • Відео
    • Книги
    • Фільми
  • Експертки
  • Про нас
Немає результатів
Переглянути усі результати
Головна Статті

Право на позитив у час війни, або Як нам зберегти “менталку” і вистояти

Тетяна Лучинська Автор/авторка Тетяна Лучинська
Право на позитив у час війни, або Як нам зберегти “менталку” і вистояти

Саме на цю тему  спілкувалися ми  нещодавно із земляками і землячками на теренах інтернету. Оскільки вона актуальна і часто у нашій групі «МАЯК» виникають суперечки.

Так, нещодавно одна із мешканок громади опублікувала фото відпочинку з подругами у клубі. Інша ж землячка, чоловік якої на війні, висловила обурення з цього приводу.

«Мені боляче дивитися на ці веселощі, плачу, коли дивлюся такі фото…Мій син воює, я живу весь час у напрузі, а інші радіють і насолоджуються життям», – писала, зокрема, пані Ніна мені в особисті. Я не знала, що їй порадити. Адже немає такого закону чи правила соцмереж, які б забороняли  публікувати  «веселі фото».

Навряд чи ми з вами маємо відповідь на всі питання. З одного боку, війна забирає в частини із нас можливість відчувати, радіти, особливо – коли ти хвилюєшся за кожну хвилину перебування рідної людини на фронті, або когось втрачаєш. З іншого боку, кожна людина проживає власне життя, тут і зараз. Тому я порадила своїй знайомій заблокувати подругу з соцмереж, щоб не бачити ті фото і уберегти себе від негативу. І запитала земляків і землячок чи доречно публікувати щасливі фото під час війни.

Як бачимо з інфографіки, думки – різні…

У кожної людини – своя філософія щастя…

Стан проживання війни – невідомий і непередбачуваний. Він диктує нові правила, які дещо змінюють звичний формат подачі фото- та відеоконтенту. І якщо раніше публікація умовних котиків чи атрибутів «безтурботного» життя сприймалася в соцмережах нормально, то зараз їхні користувачі/користувачки почали виносити на моральний осуд чи не кожен вид такого контенту.

Яким має бути контент – про це діляться своїми думками краянки. На жаль, чоловіки не долучилися до обговорення…

Наталія Церковна: «Нехай просто послухають, що думають з цього приводу ті, хто в окопах…У багатьох війни немає»;

Олена Пономаренко: «Іноді складається таке враження, що у нас дві України: одна воює – це стосується хлопців, що на війні і їх сімей, що живуть в страху за життя своїх рідних, і постійно донатять, щоб хоч трішки допомогти хлопцям в окопах. І інша Україна, яка веселиться, фотографується та відпочиває, бо вони вже заморилися від війни»;

Людмила Зміївська: «Публікувати щасливі фото під час повномасштабної війни не те що недоречно, а недопустимо! Скільки горя поруч! Щастя ніхто не відміняв, але радійте в сімейному колі. У стрічці, де співчуття рідним, де сповіщення, що сьогодні назавжди…,  де просять на автомобіль і розміщають світлини, старого авто, як сито, все побите, як сплять, їдять захисники, як вивозять поранених…Чи ви цього не бачите? А ще більше «вбивають» вподобайки! Люди радіють не за волонтерів, а за напівоголених дівчат! Що це? Кажуть, що немає кому служити? Подивіться вподобайки!»;

Вікторія Рябка: «Це дуже делікатне питання. Потрібно виважено підходити, щоб не образити і не завдати болю  іншим людям. Якщо це фото щасливих дітей, дитячих свят – то це повністю доречно, але якщо це приватна вечірка – то краще залишити світлини для домашнього перегляду»;

Алла Рубан: «Знаєте, якось не до делікатності. Коли наші діти воюють третій рік, втомлені, часом голодні, а здорові, пузаті мужики влаштовують вечірки з надувними ляльками і т.д, та ще й викладають це в соцмережах…А чи не нагадують вам ці дійства якийсь шабаш на кістках?»;

Алла Дороженко: «Кожна людина має свою думку і погляди на теперішнє життя. Моя особиста думка: як би  не було тяжко – потрібно старатися бути на позитиві, але при цьому знати міру. По-іншому можна просто зійти з глузду. Ще повторюся – це моя особиста думка»;

Людмила Семенюк: «Це недоречно, нетактовно по відношенню до людей, які втратили своїх рідних, свої домівки. Фото з відпочинків,  корпоративів недопустимі в соцмережах. Перед новим роком в нашому місті пройшли корпоративи – і зразу зʼявилися відео радісних, щасливих і танцюючих під русняву музику людиків. А в цей день в нашому місті мати і батько хоронили свого сина- Героя….І дивитись на той шабаш в кафе було гидко»;

Юлія  Бездверна: «Фото гарного настрою є різні: у когось – горе,  бо загинули рідні, а в когось – радість, бо народилася дитина. Треба знати міру і менше викладати фото. Взагалі, радість любить тишу, і не всі ті, хто ставить на аву прапор України, носить вишиванку – є патріотом своєї країни. Багато хто  навіть не розмовляють українською  мовою,  але це не означає,  що вони не патріоти і плачуть від горя. Ніхто не може бачити душу, біль, горе іншої людини».

Всі коментарі – за посиланням https://www.facebook.com/groups/mayakmedia/permalink/2343625922491643/

ЛЮДИ, ЯКІ ФІКСУЮТЬ ЩАСТЯ НА СВІТЛИНАХ

Фотограф Михайло НАЗАРЕНКО вважає важливими чинниками виживання сьогодні – «душевний спокій і відчуття внутрішньої рівноваги».

–  Навіть під час війни, вважаю, треба бути на позитиві. Погодьтеся, інколи фото з приємною посмішкою, особливо дитяче,  може підбадьорити  і додати настрою.

Останнім часом дуже багато негативно налаштованих земляків і землячок, які всього бояться. Скажу відверто: сам я – фотограф з майже 40-річним стажем, із початку повномасштабного вторгнення росії в Україну не роблю фотосесії рідних, які раніше були традиційними. Якось весною-2022 пішов з онучкою у центр міста, щоб познімкувати  дитину на фоні відродження і пробудження природи.  Кажу: «Пішли, Анюто, дідусь тебе пофотографує. Яка гарна погода!» Прийшли у центр. Тільки взяв фотоапарат у руки, як чую крик невідомої жінки: «Що ти робиш? Навіщо фотографуєш? Хочеш щоб прилетіло? Не можна нічого фотографувати!» Я кажу: «Та ми ж природу фотографуємо, весняну красу. Має ж хоч якась бути віддушина». А вона – ще з більшою злістю почала кричати. Я подивився на неї, склав фотоапарат у сумку і пішов з онучкою додому. З тих пір у місті фото не роблю, хоча раніше чи не щодня робив світлини рідного Богодухова… Просто боюся знову негативного сприйняття земляками і землячками.

Знаєте, щодня у своїй фотостудії я роблю на замовлення 3-4 фото на могили небіжчиків нашого краю. Люди помирають, гинуть. І багато хто помирає саме через нервову напруженість, постійні стреси, які мають у подальшому сумний наслідок.

Зараз, звісно, замовлень стало менше, порівняно з початком повномасштабної війни. Хрестини, особисті свята – переважно у закритому просторі, у приміщенні. Весілля, на жаль, останні більш ніж 2 роки взагалі не знімкую.

Що стосується фотосесій на природі, які раніше були популярні, – зараз мало хто виявляє бажання виїжджати на природу, оскільки це небезпечно у прифронтовій громаді.

А от у фотостудії почастішали випадки, коли дружини, родини військових замовляють фото на картини, календарі. І це доводить те, що фіксувати щасливі миттєвості на згадку потрібно.

Публікувати чи не публікувати фото у соцмережах – вибір кожного. І я, вважаю, головне – душевний спокій і розуміння внутрішньої рівноваги. А вже наш вибір – як сприймати.

Хочеться, щоб якнайшвидше прийшла Перемога, і я міг спокійно, не боячись, фотографувати місто, його красу, влаштовувати фотосесії.

Фотографка Яна ГОНЧАРЕНКО також вважає, що в цей нелегкий час дуже важливо «зберегти своє ментальне та психічне здоров’я і налаштовуватись на позитивний лад…»

«Коли тільки почалася повномасштабна війна, і люди згодом все ж таки продовжували одружуватися і святкувати цю подію з бенкетами та розвагами для гостей, то я спочатку досить обережно показувала це своїм підписникам, бо людей це нервувало. Писали: «Ви що? Війна, люди гинуть…» А потім, коли – одне, друге, третє весілля і всі наступні – загалом відсотків 85 – то були весілля військовослужбовців, я думаю: «Стоп! А в чому провина цих людей? Що, їм не можна в свій такий радісний момент свого життя поділитися з оточуючими? Чому радіти щастю стало заборонено і соромно?»

Моя особиста думка така – люди мають жити і радіти кожному дню, святкувати, якщо їм цього хочеться, і не соромитися цього. Ми не знаємо , як надовго ця війна. І якщо постійно перебувати в стані хронічного стресу, то нічого гарного не буде. Потрібно бути людиною толерантною і поважати почуття та думки інших людей. Однак, звісно, необхідно тримати баланс. Так, треба вміти зважати і на свої власні думки, почуття і вчинки.

Дбайте про своє ментальне здоров’я і робіть те, що вам приносить задоволення в цьому житті, бо воно коротке і не передбачуване…

СЛОВО – ПСИХОЛОГИНІ

Оксана Трибун – кризова психологиня, психотерапевтка переконана, що «кожна людина має право на своє особисте вираження емоцій та життєвих моментів, навіть у складний час».

– Публікація щасливих фотографій у соціальних мережах під час повномасштабної війни може викликати контраверсії та різні реакції у людей Одні з них можуть вважати це за спробу зберегти позитив у своєму житті в умовах стресу, тобто свою ресурсність. Інші можуть сприймати це як недоречність, або навіть неспівчутливість до тих, хто страждає внаслідок війни.

Однак важливо розуміти, що кожна людина має право на своє особисте вираження емоцій та життєвих моментів, навіть у складний час. Нам головне в цей нелегкий час зберегти своє ментальне та психічне здоров’я і налаштовуватись на позитивний лад, повернення до життя, щоб відбудовувати нашу Україну.

Для тих, хто переживає депресивний стан через війну або інші стресові події, важливо знаходити підтримку та шляхи для виходу з цього стану. Важливо розуміти, що допомога доступна, і не вагатися шукати її, якщо це потрібно.

Від редакції

Безперечно, ми не можемо радити, як кожній людині проживати своє життя. Ніхто з нас не є в ситуації іншої людини. Можливо, шопінг, кава з друзями, екскурсія, тощо є для конкретної людини способом її порятунку від того емоційного провалля, яке вона відчуває через війну, аби умовно завтра продовжити працювати, волонтерити… З іншого боку, мабуть, усім нам, виставляючи в соцмережах фото, варто враховувати чутливість інших людей, яка також зумовлена війною. Поважаймо одні одних і підтримуймо, бо сила – в нашій єдності. Тоді ми – непереможні.

_____________________

Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.

Уперше опубліковано в газеті “Маяк” у травні 2024 року.

Інші публікації

Ампутація – не вирок. Історія стійкості учасниці чемпіонату світу з ампфутболу
Статті

Ампутація – не вирок. Історія стійкості учасниці чемпіонату світу з ампфутболу

22.01.2025
34
Софія Лотюк: шлях до мрії на двох колесах
Статті

Софія Лотюк: шлях до мрії на двох колесах

16.01.2025
16
 (Не)ідеальна: як одні просувають гендерні стереотипи в рекламі, а інші від них відмовляються
Статті

 (Не)ідеальна: як одні просувають гендерні стереотипи в рекламі, а інші від них відмовляються

07.01.2025
23
Наступний допис
“Близько до кордону люди не стали жорсткішими, навпаки”. Інтерв’ю із військовою Іриною Крячко

"Близько до кордону люди не стали жорсткішими, навпаки". Інтерв’ю із військовою Іриною Крячко

Сайт створений у межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», який реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки “Медійної програми в Україні”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується міжнародною організацією Інтерньюс (Internews). Волинський прес-клуб та Гендерний центр Волині несують відповідальність за контент, який не обов’язково відображає позицію USAID, Уряду США або Internews.
Контакти
gendergid@gmail.com (066) 203-50-31
Facebook

Сайт створений у межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», який реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки “Медійної програми в Україні”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується міжнародною організацією Інтерньюс (Internews). Волинський прес-клуб та Гендерний центр Волині несують відповідальність за контент, який не обов’язково відображає позицію USAID, Уряду США або Internews.
Контакти
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31

Facebook

©GenderGid – інформаційний ресурс Волинського прес-клубу
Розробка та підтримка сайту Massimo.in.ua
Немає результатів
Переглянути усі результати
  • Словничок
    • Основні терміни
    • Фемінітиви
  • Статті
  • Дослідження
    • Моніторинг гіперлокальних медіа
    • Моніторинг регіональних медіа
    • Дослідження інших організацій
  • Стереотипи і сексизм
    • Реклама
    • Народна творчість
      • Прислів’я і приказки
  • Новини
  • Бібліотека
    • Організації та ініціативи
    • Законодавство
    • Гендерночутливі медіа України
    • Gender Giude for media
    • Політика гендерної чутливості медіа
    • Гендерний календар
    • Посібники
    • Постери
    • Відео
    • Книги
    • Фільми
  • Експертки
  • Про нас

© 2021 Gendergid – інформаційний ресурс | Розробка та підтримка сайту Massimo.in.ua