Іноді дивними і навіть не зрозумілими є деякі стереотипи та стандарти в нашому суспільстві. Їх багато. Для прикладу наведу декілька: чому у відпустці з догляду за дитиною перебуває переважно мама, а не тато; чому бути домогосподаркою – це наче природне заняття для жінок; чому якщо чоловік робить манікюр чи педикюр, – то з ним щось не те; чому, коли зайву вагу має чоловік, то це сприймається як норма, а коли це жінка – то їй вже точно зусібіч буде непереливки, встигай тільки оговтуватись.
Ось тут, мандруючи проблемами повних людей, варто трішечки зупинитись.
Не будемо занурюватися в генетику, хвороби та їхні ускладнення, а просто поміркуємо: на які труднощі натрапляє повна людина в суспільстві, які незручні ситуації спостерігаємо на власні очі і чи можна цього уникнути, якщо ж все-таки живемо в цивілізованому світі? Тож, давайте про реальне, про земне.
Почнемо з елементарного: купити одяг. Виявляється, це проблемка ще та. І не важливо, чоловічий чи жіночий. У мирні часи це було непросто, а нині й поготів. На базарі в переважно все для витончених (90х60х90) чи атлетичного складу моделей. І хто придумав оті стандарти?… Будь-то верхній одяг, светри чи спідня білизна – в більшості випадків відповідь одна: «Вибачте, Вашого розміру немає»… Ну, звісно, можна ж замовити в інтернет-магазинах, однак є великі ризики ускочити в халепу як з коштами, так і з відправкою замовлення назад. І це вже перевірено. А натрапити на сумлінного продавця чи продавчиню – це теж везіння. Шкода, що індпошив призабуто, та й професійні швеці і швачки нині на вагу золота.
Тепер про транспорт. Автобус, маршрутка, електричка, літак, автівка… Для повної людини подорож будь-яким видом транспорту є випробуванням. Наприклад, у МАУ (Міжнародні авіалінії України) під час бронювання квитків на офіційному сайті у розділі «перевезення пасажирів огрядної статури» є попередження, в якому просять повідомити про потребу в додатковому місці, якщо пасажир має параметри, що не дозволяють розміститись в одному кріслі. Адже два місця замість одного – можливість долетіти комфортніше, ніж в одному сидінні, яке буде затісним. Крім того, це не створюватиме дискомфорту для інших пасажирів. От тільки переліт буде вдвічі дорожчим.
Поїздки в наземному транспорті також вимагають витривалості та терпіння. Нічні швидкі поїзди “Укрзалізниці” не надто пристосовані для таких осіб. Верхні полиці точно ніхто з них не обиратиме, бо просто не зможуть туди залізти, так само недоступні й бічні полиці, навіть внизу, адже вона вужча за інші. Що ж до поїздів “Інтерсіті”, вони – ніби й зручніші, але якщо буде дві повних людини поруч, то комфортно пасажири там не помістяться. Отже, також краще брати два квитки. Майже нічим для повних людей не відрізняються від вище зазначених мандрівки автобусом та маршруткою.
Чи принесуть такі поїздки задоволення? Навряд чи. Адже, окрім фізичного, людина має ще й емоційне та психологічне страждання, бо почувається винною, оскільки вважає, що створює незручності для оточення. А коли ще хтось зробить нетактовне зауваження, іронізує чи дозволить собі поглузувати, – тоді й до депресії недалеко.
Щодо зневажливого ставлення, то критика та цькування людей через їхню масу тіла або харчові звички це – ФЕТШЕЙМІНГ. До слова, іноді рідні чи тренери виправдовують фетшеймінг як спосіб мотивації людей їсти менше, більше займатися спортом та худнути, але, зазвичай, це має протилежний ефект і може сприяти ще більшому набору ваги і може призвести до більш серйозних та шкідливих наслідків.

Соціальна працівниця з проведення групових занять у Близнюківській громаді напрямку “Надання послуг психосоціальної допомоги та підтримки в рамках проєкту «Стійкість: Відновлення психосоціального благополуччя», який реалізує Всеукраїнська благодійна організація «КОНВІКТУС УКРАЇНА» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), в межах проєкту «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я», який впроваджує Пакт, Ірина Горинчин каже: “Дискримінація через вагу може призвести до таких негативних психологічних наслідків як депресія, розлади харчової поведінки, зниження самооцінки.
А для того, аби зупинити фетшеймінг, потрібно уміти відстоювати власні кордони. Ви не стаєте через це поганим/поганою, тому не варто соромитись чи боятись. У вас є право проводити чітку межу, щоб інші розуміли, що її переступати не можна.
При спілкуванні з людиною, яка вас критикує, не опускайтеся до її рівня.
Спробуйте за допомогою зухвалої, дотепної відповіді висміяти саму ситуацію. Наприклад: “Дякую за цінну інформацію. Буде про що подумати за обідом“. Або “Ви дійсно думаєте, що мене цікавить Ваша думка?” чи “Так, дуже цінне зауваження. Але, повірте, мене все влаштовує“”.
Звісно, доросла людина може за себе постояти, а от з дітьми, які мають зайву вагу, набагато важче. Тут без допомоги спеціалістів/спеціалісток подолати проблему буде значно складніше.
Загалом тема «зайвої» ваги в людей актуальна, досить широка і багатопланова. Не варто соромитись говорити про неї. Переконана, що зворотний зв’язок з читачами/читачками спонукатиме продовжити підняту тему, описуючи їхні історії або ж шукаючи шляхи допомоги в конкретних ситуаціях.
Авторка: Наталя Ткаченко
_____________________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Нове життя” у квітні 2024 року.




