Військова «Ліра»: Час зупинився 24 лютого

Війна кардинально змінила життєвий шлях мільйонів українців. Захищати країну від російського агресора поруч з військовими встали звичайні люди мирних професій, які й гадки не мали, що саме на передовій відчують своє покликання.

Одна з таких героїнь – дівчина з невеликого містечка на Сумщині Валерія (позивний “Ліра”), яка ще у 2016 році прийшла на військову службу, хоча до війни вона не могла навіть уявити, що буде так чи інакше мати відношення до армії.

“До служби мені багато чого різного подобалося робити, бо була й шеф-кухарем японської кухні, і журналістом. З початком війни у 2014 році почала волонтерити. Збирали з такими же активістами допомогу нашим хлопцям по потребах, які приходили з фронту, організовували благодійний фестиваль”, – згадує дівчина.

Але згодом Лєра вирішила йти служити. Каже, що саме це рішення принесло їй внутрішню гармонію, бо поки волонтерила, їй здавалось, що цього недостатньо.

Із волонтерки – у військові

“І коли вже забезпечення в Збройних силах налагодилось, то я зрозуміла, що моє волонтерство себе вичерпало. У 2016 році я як раз працювала на місцевому телебаченні і взяла участь у пресконференції з приводу розташування однієї із бригад у своєму місті. Познайомилася з командиром. Він запросив допомогти зі звʼязками з громадськістю, і це було потрібно робити на постійній основі, – так я потрапила до армії. У 2017 році підписала контракт. З початку учебка, один полігон, другий, потім передова, тоді ще це були райони зони АТО”, – розповіла Лєра.

Починаючи звичайним рядовим ЗСУ, сьогодні Валерія Ліра є молодшим сержантом, виконує обовʼязки начальника пресслужби  58 окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського.

Вона зазначає, що повномасштабне вторгнення росії внесли серйозні корективи в її роботу, але взагалі військові вже давно прагнули активних бойових дій, щоб звільнити від ворога всі українські землі.

“Знаєте, якщо чесно, коли 24 лютого почалося вторгнення, навіть здивування не було, тому що готувалися до того, що повномасштабна війна може бути. Мені подзвонили майже о пʼятій ранку. І одразу після цього почула перші вибухи у місті. Зібралась і пішла в штаб. Нам треба одразу прибути по місцю служби й там вже безпосередньо вирішувати, що робити далі.  

Здивування, переляку не було. Шість років моєї служби у Збройних силах навчили тому, що за себе мені не страшно. Знаю, що моє мене дістане де завгодно, скільки мені прописано, так і буде. А страшно було за родину, тому що поки була позиційна війна, то ми знали, що поїдемо на ротацію, родина вдома, нічого не знає і не бачить. А коли вони все це побачили та відчули, то мені вже стало страшно. І ці відчуття досі нікуди не зникають”, – поділилася “Ліра”.

Що змінилося з 24 лютого

Валерія пояснює, що з початком бойових дій, наразі у її роботі – пресслужбі бригади — сталися кардинальні зміни.

“Якщо раніше наші тексти подавалися більш лояльно і стримано, то зараз “шпаримо” все, що думаємо. Тобто раніше ми брали до уваги, а як це буде сприйнятися цивільним населенням, а зараз впевнені, що наші люди адекватно реагують й сприймають все, як є, особливо добре реагують на гумор. І в принципі, я вважаю, що писати стало веселіше, якщо публікую матеріали по розбитій техніці ворога, зараз роблю це з певним сарказмом. Наведу приклад: наша артилерія накрила ворожу колону, то я даю цю новину, як «виговці навчили росіян, що не слід палити у непристосованих до цього містах». Це набагато краще заходить читачам. Бо якщо це сприймати без гумору – «дах поїде», що у нас, що у цивільного населення. Робимо живий контент.

По оперативності – неважливо, який час чи день, все робимо нон-стоп. Зараз ситуація може змінитися буквально за пів години, то треба бути більш зібраною і швидко перебудуватися під саму ситуацію.

Від початку мозок знав, що робити, а серце відмовлялось сприймати обставини війни. Переломним був перший тиждень. Всі на нервах, всі поскидали вагу, зараз вже більш-менш втягнулися, звикли. Але можу сказати, що для нас відліку взагалі не має. Час зупинився 24 лютого. Немає ані числа, ані місяця. Сьогодні вже робота більш чітка, можна виїжджати, познімати ліквідовану техніку, провідуємо наших поранених. Більш рухаєшся, і все краще переживається”, – розповіла дівчина.

Військова каже, що сьогодні кожна людина відчула війну на собі. І підтримка наших захисників суспільством відчувається дуже сильно.

“Насправді дуже велика підтримка. Коли ми тільки вийшли у точку виконання завдання і якийсь час ще не було харчування, то місцеві несли все – такі смаколики, страви, що ми тільки дивувалися, допомагали ковдрами, постіллю, засобами гігієни. Зараз, коли вже налаштоване харчування, ми вже їм допомагаємо.

Взагалі багато простих людських вчинків, які показують ставлення громадських людей до військових. Якось ми прямували на завдання, заїхали на заправку, а дівчина, яка працює на АЗС, порахувала нам літр бензину по 20 грн, замість 33, й чути не хотіла, щоб ми сплатили ту ціну, що була наразі.

До речі, дуже багато людей давали інформацію по переміщенню техніки ворога, буквально цілодобово. Зараз цієї техніки стало менше, але все одно люди продовжують повідомляти. Інформація була від усіх, навіть писали просто на сторінку бригади.

Взагалі хочу сказати, що зараз суспільство відчуло, нащо йому військові. Ми на своїй землі, нам допомагає все суспільство. А росіяни як справжні загарбники напали на нас, тому правда на нашому боці. І шансів у ворога просто не має. А насправді якби вся країна у 2014 році піднялася, як зараз, то такого б не було”, – впевнена Валерія.

Вона також зазначила позитивні зміни щодо стирання кордонів у питанні служби військових хлопців чи дівчат. За словами Валерії, наразі в Українській армії все більше не відчувається різниці.

“Так, безумовно, у побуті довелося прилаштовуватись до тих чи інших умов, наприклад, щоб з однією півторашкою води і “в душ сходити, і голову помити”. Якщо жінка йде до армії, то вона має бути готова до складних умов. Зараз до дівчат починають прислухатися, враховувати їхні потреби. В деяких військових професіях дівчата цінуються навіть більше, я маю на увазі штабну роботу, де потрібні скрупульозність та системність. Але взагалі армія – то відображення суспільства, і якщо ти дійсно повноцінна бойова одиниця, то саме це виходить на перший план, – найбільше цінуються професійність”, – пояснює військова.

“Ліра” також додала, що сьогодні дівчат у бригаді дійсно багато, вони абсолютно на рівних несуть військову службу в складних умовах війни з рф.

“У нас і раніше все було на рівних і з допомогою один одному. А зараз це особливо відчувається. Немає такого, що хтось відповість – «це не входить в мої обовʼязки», типу «я сержант, я цього не буду робити». Між дівчатами та хлопцями повна взаємодія. Взагалі хлопці нам привозять і всі гігієнічні засоби, і взагалі те, що потрібно наразі, ніхто нічого не соромиться. В тих приміщеннях, де ми проживаємо, настільки здружилися, що вже, здається, все життя будемо разом жити, бо інакше сумуватимемо одні за одними…”, – сміється військова.

Плани на майбутнє: країна неодмінно зміниться на краще

На війні дуже складно мати плани на майбутнє, але “Ліра” впевнена у перемозі та мріє як про квітуче майбутнє нашої країни, так і про своє особисте.

“Україні, по-перше, треба буде «зализати рани», як тому чотирилапому улюбленцю сімʼї, якого сильно поранили. Треба відбудуватися, а після того, враховуючи, що у головах людей багато що змінилося, країна неодмінно зміниться на краще. Не буде перетягування ковдри, ми навчилися думати не тільки про себе, і це головне. При цьому розумінню і майбутнє країни буде зовсім інакше. Переживши такий біль, люди стають інакшими, більше гуртуються, реально розуміють, що головне не гроші, кількість машин та маєтків.

Що стосується особистих планів, наразі дівчина навчається у Державному університеті телекомунікації, тому, можливо, військову службу згодом вона залишить. Валерія – творча людина, вона пише вірші та чудово малює.

“А себе я бачу у творчій майстерні. Хочу приватний будиночок і займатися справою, яка приносить радість. Наразі мені ще один курс вчитися, але я не знаю, чи буду працювати за фахом. Тому що, коли я займаюсь саме творчістю, наприклад, малюю, всі проблеми кудись зникають. Тому буду робити щось своє”, – підсумовує Валерія “Ліра”.

__________________

Матеріал створено в межах проєкту Волинського прес-клубу “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовується в партнерстві з Гендерним центром Волині

Вперше опубліковано на сайті www.0642.ua у березні 2022 р.