«Не на диктофон» новоселиччани розповідали не одну історію про те, наскільки ще живучі у нас патріархальні погляди, коли роль і місце чоловіка важливіша – «з тієї простої причини, що чоловік», «бо мамонта вполювати важче, ніж його приготувати». І хоча часи змінились, і, мабуть, у більшості наших родин саме жінки «полюють на мамонта», заробляючи для родини десь в Італії чи Іспанії, традиції, на жаль, залишаються. І деякі забобони теж.
Почнімо із самого початку – з Нового року. Старого Нового року. У його перший день чи не в кожній родині на Новоселиччині чекають, щоб першим до оселі зайшов чоловік. В ідеалі – хлопчик-посівальник. І буде нам цілий рік щастя! Ніхто толком не знає, звідки це взялось, але: «бабуся розказували, якщо першою в дім увійде чужа жінка, то цілий рік діти будуть плаксивими, грошей не вистачатиме», за іншою версією – «хтось із домашніх може захворіти». Правда, коли цікавилась, чи вистачає грошей, якщо пощастило і першим прийшов хлопчик-посівальник, мої експерти-народознавці лише плечима знизували: «По-різному буває, але, як зайде чоловік першим – на душі спокійніше».
Тим часом традицію перейняли, ви не повірите, в окремих установах державної влади. Не раз була свідком, коли жінки-чиновниці, як би терміново зранку не потрібно було потрапити в кабінет начальства, спершу пропускали відвідувача-чоловіка – «щоб робочий день вдалим був…»
Тож як у нас на гендерну рівність впливають традиції, звичаї і забобони. Хоча, як провести грань між забобонами і традиціями, коли одне тісно переплітається з іншим? І вони, попри всю нашу сучасність та європейськість, попри те, що гендернопозитивні погляди все більш поширені, супроводжують нас від народження до останнього подиху.
Старомодна романтика і сучасний побут
Найбільше присутні ці традиції в родинному житті. “Еste bărbat! Apleacă capul și taci… ” – дослівний переклад з молдавської на українську «Це ж чоловік! Схили голову і мовчи…» не може, здається, передати усю ту смиренність, яку вкладала в ці слова моя мама, сотні разів втовкмачуючи мені цю фразу. Дуже рано вийшовши заміж, вона після одного дня (!) у шлюбі цілих сім років чекала тата з армії. В його родині, звісно, а про знаменитий вакарчуківський норов легенди ходять і досі. Коли ти виростаєш у такій родині, хочеш-не хочеш – набираєшся цього всього. Чого вартує це викорінювати потім!
Власне, така історія багатьох сімей тут на кордоні, де переплелись культура і звичаї кількох народів. І патріархальні традиції в стосунках чоловіка і жінки у нас все ще достатньо міцні.
Ми розмовляємо про це із завідуючою Котелівською бібліотекою Розою Ротар, котра добре знається на місцевих звичаях і традиціях. Деякі з них вона відтворює разом з активною сільською молоддю – вечорниці на Андрія, Купальські гуляння та ін. Правда, з’ясовуємо ми, тепер уже необов’язково, щоб жінка, а не чоловік, як донедавна, по воду ходила, корективи внесли побутові зручності, бо практично в кожному сільському домі є свій водопровід. Та сама історія і з тим, хто має грубку в хаті розтопити – газові конвектори роблять свою справу, а ще не так давно у більшості сімей це було суто «жіночою справою».
А от старомодна романтика збереглася. І це навіть не обговорюється – хлопець першим має дівчину до танцю запросити, ще й може посеред танцю її залишити – якщо вона перед ним завинила. Ото для нещасної сорому! Старші жінки розповідають, що у вересні є свято, коли дівчина може запросити хлопця на танець і залишити його посеред кола, помстившись за всі образи. Але ніхто не пам’ятає, щоб котрась із дівчат хоч раз своїм таким правом скористалась. Хлопець першим освідчується у своїх почуттях, його батьки першими мають прийти «на слово» до її батьків. От що потроху міняється – жінка не завжди тепер бере чоловікове прізвище, чимало випадків, коли подвійні – через дефіс. І тут уже більше заслуга соціальних мереж, де наші жінки навіть активніші за чоловіків.
А далі починаються сімейні будні. І тут сучасні чоловіки готові брати на себе хатні обов’язки. Головне, по секрету розповів сусід, – «щоб жити окремо від батьків – бо тато не переживе цього».
– У Котелевому з давніх-давен є одна справа, яку – я вже не знаю, добре це чи ні – роблять лише чоловіки, – розповідає пані Роза. – Ну не підпускають у нас жінок до овечої отари. Лише чоловік випасає, доглядає за вівцями, доїть їх, «б’є» бринзу…
Як на мене, не так уже й погано, що чоловіки взяли на себе цей обов’язок. А от у сусідній Черленівці, каже моя співрозмовниця, чоловіки ще й корів доять, у нас це може одиниці роблять, та й ті не зізнаються.
– А у Черленівці чоловіки взагалі не цураються жодної роботи, що колись вважалась лише «жіночою», – розповідає тамтешній староста Олександр Ротар. – Так, чоловіки пораються біля домашньої худоби, може не всі із задоволенням, але і хатню роботу роблять. А жінки от дорогу ремонтують. Ще кілька років тому ви могли собі таке уявити? Я – не дуже. Цими днями троє наших молодих односельчанок зорганізували свою вулицю – зібрали кошти, закупили гравій і разом із сусідами взяли в руки лопати і вийшли той гравій розрівнювати. Кожна друга черленівчанка – водійка, тому жінки не стали чекати, доки хтось вирішить проблему дороги. Така ось у нас гендерна рівність.
Більше того, черленівські жінки нині виступають і в ролі виконробок. Село, як ніяке інше, нині активно розбудовується, двоповерхівки тут – уже вчорашній день, в основному зводять три і навіть чотири поверхи. Тамтешні чоловіки знайшли гарний заробіток у Франції, більшість працює на гарно оплачуваних роботах у передмісті Парижа. А їхні дружини взяли на себе інші обов’язки – вони будуються. І, треба сказати, виходить у них непогано. Хоча це вже – справа смаку.
Щодо господарки і хто саме має її доглядати. Наталія Істратій, яка приїхала з Волині, вийшовши заміж за динівчанина, каже, була подивована, що в чоловіковій родині усю господарку доглядають чоловіки.
– У нас, на Ковельщині, все було по-іншому, – каже пані Наталія. – Я спочатку не йняла віри, що так може бути. Це ж яке полегшення для жінки, у якої і так хатньої роботи вистачає! Хіба на релігійні свята, коли тато з чоловіком йшли до церкви служити, за цю роботу бралися жінки.
Такий ось поворот.
«Чоловіки з чоловіками на весіллях танцюють»
Заробітчанська тема для Новоселиччини особлива. І свого часу ця фраза моєї колеги Ніни Пернай про весілля у Довжку, де майже вся жіноча частина села виїхала на заробітки до Італії, наробила фурору.
– А між тим це не було перебільшенням, – розповідає пані Ніна. – На початку нульових наші жінки, поламавши стереотипи, що чоловік – головний, хто в сім’ї заробляє, поїхали шукати кращої долі за кордон. Не тому, що їм так хотілось – часи такі настали. То був справжній гендерний переворот, коли у щонайменше третини сімей в районі усе перевернулося із ніг на голову. Жінки і чоловіки помінялись ролями. І те, що у невеличких селах чоловікам справді доводилось свята зустрічати на самоті, – не найбільша для них проблема. В побуті вони бралися за речі, про які раніше і не здогадувались – від миття посуду до заплітання косичок доньці і виполювання грядок.
Мабуть, таки правда: непрості часи породжують нові можливості Неозброєним оком видно, як вплинуло на новоселицьких жінок того покоління їх заробітчанство, що стало свого роду свободою для багатьох із них. Придивіться до своїх родичок, сусідок і знайомих. Змінилось усе – від зачіски до поглядів на життя і своє місце в ньому. І для багатьох із них тепер не так уже й важливо, хто першим завітає у дім на старий Новий рік. Хоча значна частина заробітчанок тієї, першої, хвилі дорого заплатила за свою, як вони кажуть, європейськість. У багатьох родини руйнувались, наче карткові будиночки.
І сьогодні – це ні для кого не секрет – левову частку коштів з-за кордону на Новоселиччину переказують саме жінки. Хоча і чоловіки з роками відвоювали частину «своєї» заробітчанської території. Ще частина новоселиччан виїздить на роботу за кордон парами, забирають туди дітей, облаштовують там своє сімейне життя, додому приїздять хіба що до батьків. І, як розповідає моя однокласниця, так незвично, коли тут за стіл, як раніше, садовлять за давнім звичаєм.
«Люди по одну сторону, жінки – по іншу»
Це – чи не найпоширеніший звичай, особливо – на ритуальних заходах. У Ревківцях ділять на «людей і жінок», у Слободи – на «чоловіків і жінок», але суті цього не міняє, – розповідає Галина Головльова, яка донедавна очолювала галузь культури району. – Я б сказала, що це вже свого роду традиція. Це – ритуал. Його притримуються люди старшого віку і молодь з поваги до старших.
Чисті, як кринична вода?
Ще один ритуал, якого свято притримуються на Новоселиччині. Криниці копають лише чоловіки.
– У Тарасівцях, перш ніж розпочати роботи, обов’язково дають копнути декілька разів юнакові або маленькому хлопчикові, а тоді за лопати беруться старші, – розповідають місцеві. – Вважається, що після цього воду знайдуть швидко і вона нікуди не зникатиме, навіть за посушливого літа.
Але в інших селах до цього питання підходять суворіше: жінка не може бути навіть поруч, доки не викопають криницю і не поставлять цямриння, от тоді вона може підійти. Пригадую, коли ми з сусідами копали криницю на межі наших ділянок, мені і близько не дозволяли до того місця підходити. Ну не можна! Готувати для копальників і разом з татом нести за майже кілометр бідон з борщем можна, а підходити близько – ні. Такі звичаї не лише у нас, а в більшості сіл на Новоселиччині. Пояснити чому, не може ніхто, знову ж «так сказала бабуся, щоб вода була чистою – її мають добувати лише чоловіки, жінка однією своєю присутністю може все зіпсувати…» Сказати, що всі у це вірять? Ні. Але, як сказав майстер, котрий вимурував цямриння на пів сотні колодязів: «Береженого Бог береже, хай жінки у цей час будуть якнайдалі…» Прикро, що подекуди жінка сприймається як нечиста, зловісна… Як же тоді і навіщо чоловіки живуть із ними?!
«Шкода, що традиції не збереглися»
Чесно кажучи, для мене було відкриттям, що є у нас і населені пункти, де давно не знають, що таке ділити життя на «чоловічі» і «жіночі» ролі. Це – Щербинці. Хто має час – той і зробить, що треба, по господарству. Хоча готують все ж жінки. Профспілкова лідерка освітян Новоселиччини Лілія Єремейко свого часу викладала в місцевій школі народознавство. Каже, її учні буквально поглинали матеріал про традиції і звичаї, про які у Щербинцях хіба лише чули, аж занадто ретиво за радянських часів їх викорінювали. І з сумом зазначає: немає і традиційних колядок та щедрувань. А от у місцевій крамниці першим покупцем хотіли б бачити чоловіка – знову ж на удачу.
«Тому, що вміємо віддавати все найкраще – і сім’ї, і суспільству»
Є на Новоселиччині сфера, де всі стереотипи відсутні. Точніше, дві – професійна діяльність і влада.
Світлана Скрикуляк нині очолює громадську організацію із економічного розвитку і транскордонної співпраці і виступає представницею генпідрядника на будівництві однієї з кращих на Буковині шкіл. Інженерка за фахом, вона свого часу була директоркою консервного заводу. Обіймаючи посаду заступниці голови РДА, очолювала штаб із ліквідації повені 2008 року і першою на Новоселиччині взялась за втілення транскордонних проєктів.
– Не втомлююсь повторювати з усіх трибун, ефірів і приватних розмов: жінка може все, – зазначає пані Світлана. – На Новоселиччині не знайдете галузі, де жінка не сказала б свого «Я» нарівні з чоловіком. А може і краще. Знаєте, чому? Як у сім’ї ви звикли віддавати все найкраще своїм домашнім, так і в суспільній діяльності. І – обов’язково доводити все до логічного завершення. Мабуть, тому нам багато чого вдається. Але ще більше треба зробити. І не переймайтесь, хто першим до вас завітав у перший день року. Якщо жінка – навіть на краще, обговоріть із нею свої плани і ви побачите – все вдасться.
Світоглядні життєві принципи, звичаї й обряди – це традиції, які кожен народ передає з покоління в покоління. Однак суспільство розвивається не лише в напрямку технологій, а й людських взаємовідносин. У сучасному цивілізованому світі жінка і чоловік – рівноцінні. У ньому людина не може бути дискримінованою тільки тому, що в неї – інші статеві органи й ознаки. «Традиції», які принижують людську гідність, зневажають, знецінюють, відштовхують, толерують будь-яке насильство, вішають на жінку клеймо відьомства (як у Середньовіччі), демонструють її другорядну роль чи не вважають її людиною мають відійти в минуле.
_________________
Матеріал створено в межах проєкту Волинського прес-клубу “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовується в партнерстві з Гендерним центром Волині і Незалежною мережею прес-клубів України
Вперше опубліковано в газеті “Слово правди” у березні 2021 р.
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31