Знімала таємно під очима росіян: херсонська журналістка Анжела Слободян випустила фільм

Херсонська журналістка Анжела Слободян понад чотири місяці прожила в окупації, після чого її викрали росіяни – і ще місяць вона провела у полоні. Всі ці чотири місяці вона продовжувала працювати, зокрема – записувала історії херсонців і херсонок просто під очима у росіян, які розшукували проукраїнських журналістів. Згодом ці історії лягли в основу її проєкту про окупований Херсон. Перше відео цього проєкту має назву «Навала» і розповідає про історію родини з Херсонщини.

Знімала все на телефон, змінювала локації

Анжела регулярно виходила в прямий ефір, розповідала про те, що відбувається в Херсоні. Змінювала локації, але не приховувала обличчя та не змінювала імені: «В цьому не було жодного сенсу: всі наші місцеві колаборанти мене добре знали. Вони знали, що я в Херсоні, вони бачили мене на вулицях. Могли легко впізнати мене по голосу, по стилю роботи абощо».

Ще наприкінці травня 2022 року до квартири Анжели вломились «гості» — саме так часто називають херсонці окупантів. Але журналістка заздалегідь попіклувалась про інші локації. В ефір виходила так, аби неможливо було розпізнати, де вона.

«Вільно працювати на окупованих територіях український журналіст не може. Якщо комусь удавалося це робити, то в мене виникають питання, чи не співпрацювали такі люди з окупантами? Журналістів, які працюють і передають справді чесні новини, відстоюють свої громадянські й цивільні права, російські окупанти вважають небезпечними», — каже Анжела Слободян.

Росіяни вдерлись до будинку, вдягнули на голову пакет і вивезли

5 липня в будинок знайомого, де на той момент перебувала Анжела і саме готувалась до виходу в ефір, вдерлися озброєні бойовики. Їй вдягнули на голову сміттєвий пакет, посадили в автівку й вивезли до херсонського ізолятора тимчасового тримання. Там Анжела і провела 31 день.

Окупантів не влаштовувало, що херсонські медійники розповідають правду про життя херсонців в окупації. Казали, що буцімто Анжела мала отримати у росіян «акредитацію» для роботи. Звинувачували в роботі на СБУ – нібито журналістика є лише прикриттям. Аргументів не слухали жодних.

Умови в полоні були нестерпними: одна з жінок, яка перебувала в камері разом із Анжелою, померла на очах інших ув’язнених: їй не надали допомоги вчасно. Про подібне знущання розповідають чимало тих, хто пережили полон, а також адвокати та рідні нинішніх полонених. Медичну допомогу росіяни не надто поспішають надавати. Один із останніх публічних випадків – це випадок із кримською бранкою Іриною Данилович, яка втратила слух на одне вухо, бо росіяни не надавали належного лікування.

«Ми чули крики цих людей, чули постріли. Ми жили з цими звуками. Це було жахливо. У тюрмі тримали й цивільних, і військових. Людей змушували зізнаватися у «злочинах» проти окупантів, називати інших членів групи, тих, хто віддавав накази… Зрозуміло, що під такими тортурами починали говорити навіть ті, хто нічого не знав», — згадує Анжела Слободян.

Після 31 дня пекла Анжелу звільнили з полону. Вона виїхала, але одразу після деокупації Херсона регулярно буває в місті. Все відзняте Анжела зберегла – iCloud та інші технології допомогли зробити так, аби вся інформація зберігалась. Одна з історій вже стала основою для фільму «Навала».

Зйомки під очима в окупантів

«Навала» — це документальний фільм Анжели Слободян, який вона виклала у вільному доступі на власному ютуб-каналі «Около TV». Стрічка розповідає про родину з Херсонщини, яка у перші дні окупації росіянами зазнала важкої втрати. Своїми емоціями та спогадами, не стримуючи сліз, ділиться вдова місцевого мешканця Леоніда та її донька. Леонід загинув у перші дні вторгнення росіян на Херсонщину 2022 року.

Анжела знімала зокрема у лікарні, де спілкувалась із пораненим. Для того, щоб поговорити з ним, вона перевдягалась у білий халат та маску – і так проходила на територію лікарні. Це був величезний ризик, але він виправдав себе – Анжела записала безцінні свідчення, які лягли в основу картини.

Стрічка дуже повно передає відчуття жаху і безвиході, які панували в окупації на Херсонщині, а особливо – у перші дні. Записи розмов диспетчерів «швидкої», опис ситуації, неможливість швидко дістатись лікарні або й просто громади, – все це Анжела Слободян закарбувала у стрічці. А вибір героїнь – дівчини-студентки та її матері, яка щойно відчула себе щасливою з коханим чоловіком, — налаштовує на те, що війна – це однаково боляче і страшно для всіх поколінь.

Стрічка триває всього пів години. Але за ці пів години можна чимало дізнатись про жахи перших днів окупації Херсонщини. Згодом все стане ще гірше, але люди вже навчаться з цим жити. Перші дні були страшними зокрема своєю невизначеністю.

«Спробувала себе у документалістиці, — пише Анжела Слободян у своєму профілі у Фейсбук. — Все для мене було нове. Від сценарного плану, який тричі переробляла, до «складання героїв» у проблемному нарисі. Що не вдалося? Зробити початкову тему зі своїх хронік з власною історією та провести через героїв. Зрозуміла, що поки мої емоції заважатимуть включити «холодну голову» творця. Ще просто не час і занадто болить».

Те, що Анжела фільмувала все, що відбувалось в окупації і зберегла ці матеріали, дозволило їй свідчити в судовому процесі Народного трибуналу в Гаазі. У лютому 2023 року майже дві години вона розповідала в суді про злочини росіян у Херсоні і порушення прав журналістів.

___________________________

Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.

Вперше опубліковано в інтернет-виданні “Кавун.City” у серпні 2023 року.