Спорт формує волю до перемоги, сміливість, рішучість, зміцнює фізичну силу, емоційну стійкість. Про шлях до перемог – в історії спортивного та особистісного зростання нашої землячки Аріни Ромащенко.
Ще з початкових класів Аріна постійно сперечалася з хлопцями і часто поверталась додому з синцями. Батько, жартуючи, повторював: «Треба тебе віддати в секцію вільної боротьби. Там дівчат немає, то ти б хлопцям показала, де раки зимують». Тато жартував, а дівчинці ця думка засіла в голову: «Чому б не спробувати? Ну й що, як сміятимуться, а я доведу. А якщо не вийде? Та й дівчат немає серед спортсменів…».
Молодший брат Родіон почав ходити на тренування з вільної боротьби з перших днів відкриття секції у Близнюках, і, повертаючись, постійно розказував про тренера та показував сестрі нові прийомчики, які Аріна легко повторювала. То коли тато запропонував подивитись тренування брата, відразу згодилась і…з того часу й сама по вуха закохалась у вільну боротьбу.
«Я дивилась, як граційно, швидко та впевнено виконують рухи хлопці і розуміла, що зможу так само і навіть краще», – згадує дівчина те перше тренування, яке вона побачила.
Шлях до успіху спортсменки був важким, але Ромащенко стала прикладом жіночої сили та витримки, довівши, насамперед, собі, а потім скептикам, яких було чимало серед її знайомих, що дівчина може досягти значних висот у вільній боротьбі.
Вже через три роки тренувань досягнення Аріни так зросли, що вона стала учасницею збірної України, яка виборювала перемогу на чемпіонаті світу в Будапешті у 2019 році. Тоді вона була п’ятою. Зараз Аріна Ромащенко – майстриня спорту з вільної боротьби, багаторазова призерка чемпіонатів України. А ще – курсантка ІІ курсу Київської національної академії внутрішніх справ.
«Сказати, що мені було легко досягати тих результатів у спорті, що маю зараз, – не можу. В школі я не мала подруг, бо вони вважали, що вільна боротьба – то не для дівчат. Моїми друзями були лише хлопці, з якими тренувалась. Я й секцію волейболу кинула лише через те, що тренерка вважала вільну боротьбу «чоловічим» видом спорту», – згадує Аріна.
Визнання й повага однолітків почали з’являтись лише тоді, коли борчиня стала єдиною представницею Харківської області у збірній України та поїхала на чемпіонат світу з вільної боротьби. Вона каже: «Я ніколи не відмовлюсь від вільної боротьби, бо саме цей вид спорту дав мені впевненість у собі та чудову фізичну підготовку. До слова, обираючи вуз для навчання, я хотіла бути впевненою, що матиму змогу продовжувати тренування».
У 2022 році героїня цієї розповіді була випускницею Близнюківського ліцею та готувалася до вступу у вищий навчальний заклад. Протягом місяця Аріна разом з братом Родіоном, який теж має досить вагомі показники у вільній боротьбі, була у Львівській області на спортивних зборах. Повернувшись додому та завітавши до редакції «Нового життя», дівчина з впевненістю сказала: «Мені сподобалось, як я провела цей місяць. Триразові тренування, басейн, уроки та багато нових друзів забирали весь час, то думати про війну не було коли. На жаль, Родіону пошкодили руку, то зараз він лікується, а я посилено готуюсь до мультимедійного тесту, який здаватиму влітку. Найбільше хвилююсь за тести з історії. Дистанційне навчання, на мою думку, значно знижує рівень знань, адже часто буває поганий інтернет-зв’язок, та й сама комунікація з вчителем дає позитивний результат, адже через екран всього не спитаєш. Втім, все залежить від людини і її особистого бажання здобувати знання. Я впевнена, що до початку нового навчального року війна закінчиться. Ми обов’язково переможемо, бо Збройні сили України сильні, а українці – згуртовані, як ніколи. А далі будемо вже будувати нову Україну».
Війна, на превеликий жаль, триває й зараз, а діти ростуть і будують свою долю так, як виходить. Аріна каже: «Вступити до академії внутрішніх справ на факультет «Кібербезпека» було дуже важко – це залізна дисципліна, значна фізична підготовка, високий рівень знань та контроль емоцій. Хоча я все це мала завдяки вільній боротьбі, то змогла стати не просто студенткою, а курсанткою. Однак, тут були і свої мінуси: нас не випускали в місто, а мені потрібно було тренуватись. Протягом двох місяців я доводила керівництву НАВС, що тренування не стане на заваді навчанню. Мені вдалося домогтися дозволу і зараз я маю високий оцінювальний бал знань, тренуюсь і виступаю на змаганнях».
Тренер Олександр Галаган задоволений результатами своєї вихованки. Він наголошує, що якби всі спортсмени мали таку волю до перемоги, як Аріна, українські борці та борчині були б взагалі непереможними. «Вимоги до Аріни Ромащенко високі, її стать не впливає на рівень навантаження. Вона тренується з хлопцями, які поважають її за цілеспрямованість і наполегливість, а я як тренер бачу в ній величезний потенціал», – зазначає Галаган.
Власне, сама Аріна має амбітні плани в спорті, навчанні та майбутній професії і чекає на перемогу. «Зараз мені 19, – каже борчиня. – Я реально визначаю свої можливості. Знаю, на що спроможна і що мені до снаги. Дратує тільки, коли запитують про кохання. В майбутньому я стану дружиною та мамою, але поки що про це говорити зарано». І резюмує: «Немає «чоловічого» чи «жіночого» спорту, немає «чоловічих» чи «жіночих» професій – є бажання людини досягти результатів і будувати власну долю так, як цього бажає вона, а не суспільна думка».
_____________________
Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.
Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Нове життя” у квітні 2024 року.
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31