Хто має збудувати будинок та посадити дерево?

Давнє прислів’я про те, що справжній чоловік має у житті посадити дерево, побудувати будинок та виростити сина, певно, в якийсь момент було перефразовано. Бо ж не чоловік, а людина (а це і чоловік, і жінка) прагнуть за життя створити якісь базові речі для комфортного проживання родини. Мене особисто найбільше хвилює із цього переліку питання нерухомості – бо ж насправді  усталене уявлення про чоловіка-будівничого десь глибоко “засіло” у свідомості. Та чи так це? Спробували розібратися разом із двома нашими землячками.

У професію привела любов до точних наук

Надія Марусій – викладачка спеціальних дисциплін ДНЗ “Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти”. Вона навчає основам професії майбутніх мулярів-штукатурів, лицювальників-плиточників та монтажників систем утеплення будівель.

З тим, що існує стереотипне уявлення про те, ніби будівельна галузь – лише для чоловіків – Надія Володимирівна погоджується. А от на запитання, чи справді це так, лише загадково посміхається: “Звичайно, що ні! Жінки на будівництві – це навіть необхідність”.

Охоче Надія Володимирівна розповідає і про свій шлях у професію. У школі понад усе любила точні науки, зокрема математику та фізику. Мріяла  про фізмат, по закінченні 10 класу подала заяву до Кам’янець-Подільского педінституту. Але здолати прохідний бар’єр на той час не вдалося. Тому пішла навчатися до будівельного технікуму, теж у місті над Смотричем.

“Я навчалась легко та з великим інтересом, – розповідає наша героїня, – щобільше, зрозуміла, що моя улюблена математика може застосовуватись у прикладній площині. Адже будь-яка робота, пов’язана з будівництвом, вимагає точних розрахунків. Технікум закінчила з відзнакою. Так само легко було здобувати вищу освіту у Полтавському інженерно-будівельному університеті. І в технікумі, і у виші дівчат навчалось досить багато принаймні не одиниці. Ми навчались за спеціальністю “Промислове та цивільне будівництво”, наскільки я знаю, майже усі працювали на виробництві: хто в підрядних організаціях, хто у проєктних інститутах… Я розпочала свій професійний досвід із кошторисниці у КРБП “Модерн” у Ярмолинцях. Потім – економістом, трудилась і на інженерних посадах. Опанувала спеціальною комп’ютерною програмою, до речі, без знання технології виконання робіт це було б неможливо”.

Передавати свій досвід учням Надію Володимирівну спонукав випадок: у будівельній компанії, де працювала, настали кризові часи. Потрібно було шукати іншу роботу.

“Я і не думала, що зостанусь тут надовго, – ділиться викладачка, – гадала, перебуду кризу, а потім повернуся. З того часу минуло 14 років”.

Нині теоретичні знання та практичний досвід передає пані Надія юнакам та дівчатам, котрі обирають для себе найбільш потрібну і мирну із професій – будувати, творити…

Чи ж охоче навчаються будівельній справі сьогодні дівчата – цікавимось.

“Дівчата у групах є, але їх, на жаль, одиниці. Насправді успішність не залежить від статі: головне – наполегливість, бажання і самодисципліна. Моя колишня учениця Марина Охоцька може слугувати прикладом того, що це саме так. Навіть після декретної відпустки, виконуючи практичні завдання дипломної роботи, вона годинами не виходила із об’єкта. А результати її роботи заслуговували найвищої оцінки та відзнаки.

Щодо стереотипів, то їх природа мені не зовсім зрозуміла, бо й раніше на будівництвах працювали цілі бригади жінок: вони і штукатурили, і мурували, і виконували оздоблювальні роботи. Навіть у Ярмолинцях згадую жінок, яких знали як висококласних робітниць: Віра Нестер, Леоніда Іванчик, Ельвіра Пахній, Ганна Швець – вона і пічки гарно ставила…”

Володіти знаннями та уміннями професії будівельника – неоціненний скарб, який допоможе і у приватному господарстві, особливо у сільській місцевості, – вважає Надія Володимирівна. Старання та успіхи учнів – найбільший стимул для наставниці. Вона розповідає, що із цьогорічним першим курсом уже багато чого навчалися, а знання спрямували у практичну площину під час практики. Результат – покращені умови рідного навчального закладу, зокрема учнівського гуртожитку.

Сама ж Надія Володимирівна усі будівельні роботи виконує залюбки, в тому числі у домашньому господарстві. Це ж неабияке задоволення – бачити результат власної праці. Так само стежить за новинками: матеріалами, які з’являються на ринку, і технологіями та навчає цьому учнів – треба завжди бути у тренді. Цьому сприяє гарне матеріально-технічне забезпечення Центру.

“Я переконана, що будівництво – це широкі можливості як для чоловіків, так і для жінок. Багатьох жінок знаю, які працюють у топменеджмент великих будівельних компаній. А особливо це буде актуально у сучасні часи – коли після війни потрібно буде відбудовувати Україну, вкладаючи у все, в тому числі і у споруди, нові сенси і нове бачення – сенси сильної, незалежної європейської держави”.

Необхідність переросла у хобі

Історія ярмолинчанки Лесі Гриб – про те, як необхідність зробити ремонт у власному будинку відкрила для неї цілий світ неймовірно цікавого та корисного захоплення. Ось що вона розповіла.

 – Вирішила оновити інтер’єр. Як заведено, знайшла двох самодіяльних майстрів. Вони оглянули і сказали, що кімнату необхідно підготувати – винести усі меблі та зірвати старі шпалери. Я це все зробила. Через кілька днів дізналася, що майстри прийти не зможуть.

От стою я посеред цієї кімнати і розумію, що варіантів мало. Такі невеличкі самозайняті бригади – в сезон у попиті. Тому знайти інших працівників – практично неможливо. Довелось відкрити YouTube та для підтримки покликати сусіда, щоб проконсультуватись, з чого починати. Правда, якісь поради він мені дав, але сказав, що допомогти фізично не зможе, бо на роботі. І я наважилась розпочинати ремонт сама.

То в Інтернеті подивилася, то когось запитала, то “ввімкнула” власну логіку… Усе закінчилось тим, що я планувала ремонт в одній кімнаті, а відремонтувала увесь будинок. І це не лише про косметичний ремонт. В окремих кімнатах перенесла стіни: одні розбила, інші змурувала. Сама штукатурила, сама заливала підлоги, клала гіпсокартон на стіни та стелю, замінювала електрику. Але тепер я точно знаю, що усе зроблено в мене на “дуже добре”.

Проте на цьому пані Леся не зупинилась. Розповідає, що одного разу зайшла у підвал, який знаходиться окремо у дворі, і зі стелі посипалась штукатурка – підвал старий. Рішення прийняла миттєво – розібрала повністю підвал, а натомість збудувала новий та ще й з надбудовою: тепер над підвалом – майстерня.

“Коли почалась повномасштабна війна і ми під час повітряної тривоги сховались до цього підвалу, перше, що я сказала, що точно знаю товщину цих стін – 60 сантиметрів, а стеля – 18 (залізобетонне перекриття робила сама)”.

За спеціальністю Леся Гриб – бібліотекарка, ніколи не захоплювалась технічними дисциплінами. Натомість була креативною, цікавилась новинками у роботі, складала сценарії, працюючи на посаді методистки Ярмолинецької центральної бібліотеки.

“Мене змусила необхідність усе вивчити, зрозуміти і головне – діяти, – каже пані Леся. – Скажу більше: вже після певного досвіду я все ж хотіла залучити до монтування гіпсокартонної стелі якогось майстра. Коли ж він  прийшов та описав потребу в матеріалах, я здивувалась та стала його трішки поправляти. Кажу, що хочу, аби профіль був не через 60 сантиметрів, а через 40. Тепер рахуємо потребу: навіть через 40 виходить 36 метрів, а не 50, як Ви сказали. “То ти що, розумієш, як робити?” – здивовано запитав він. “Так”, – відповіла я, на що отримала пораду від майстра: “То роби сама”. Так я і зробила. А ще додала хвильки і підсвітки. Стосовно електрики – який провід куди потрібно вставити – консультував брат телефоном. Єдине, що ще не вмію – то класти плитку. Знайомі, друзі сприймають моє захоплення по-різному. Хтось підтримує, а хтось шукає причину, щоб якось “вкусити”. Одна знайома сказала мені, що я змушена була це зробити, бо не змогла реалізувати себе як жінка. Правда, що це означає – зреалізувати як жінка – невідомо. Якщо це про стереотипні захоплення – вишивання, в’язання, то я і це вмію – гарно шию і чудово в’яжу, дуже люблю читати.

Будівничі захоплення розширюю – оволоділа зварювальним апаратом, окремі чоловіки – обережно – але часом консультуються. Тому скажу, що моє захоплення мені просто подобається. Я уже зробила (зварила) драбину на горище, а з дерева зробила гойдалку для сина, сайдингом обшила фронтони.

А от чоловікам така активність не дуже до вподоби. Коли хтось із них бачить мою роботу, то найперше старається знайти якісь огріхи. А якщо немає, це їх помітно дратує (сміється)”.

Очевидно, такий досвід – не поодинокий сьогодні. Але про власні вміння, які суспільство стереотипно вважає “чоловічою справою”, жінки розповідають мало. Дивно, що у сучасному світі, коли жінки стали впевненими водійками, успішними бізнесвумен та підкорили усі сфери суспільного життя, досі існують гендерні стереотипи стосовно професій і захоплень.

_____________________

Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.

Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Вперед” у липні 2024 року.