Від початку повномасштабної війни в Україні тривають дискусії щодо військового обліку й мобілізації жінок. Думки тут, очікувано, розділилися, подекуди лунають закиди «Хотіли рівності? То отримуйте!» Чи справді обов’язковий військовий облік та призов жінок означають досягнення гендерної рівності в нашій країні – далі в матеріалі.
Що каже чинне законодавство
Іще в грудні чималий галас зчинив допис заступниці голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки Мар’яни Безуглої в мережі «Фейсбук». У ньому народна депутатка пропонувала:
- взяти на військовий облік українок, придатних до військової служби за станом здоров’я та віком;
- призивати на військову службу чи залучати для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час жінок, які перебувають на військовому обліку. Тут варто додати, що в пропонованому законопроєкті йшлося про добровільну службу лише на бойових посадах, на інші ж жінок би мали призивати, не питаючи їхньої згоди.
Згодом Президент заявив, що не підпише законопроєкт про мобілізацію жінок. Секретар Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони і розвідки Роман Костенко в інтерв’ю «Укрінформу» також зазначав, що наразі в нашій державі немає потреби залучати жінок на фронт. За його словами, Верховна Рада ухвалила закон, за яким на військовому обліку мають перебувати українки з медичною освітою, решта – за бажанням.
Законопроєкт №10378 таки відправили на доопрацювання.
Буквально минулого тижня оприлюднили правки до нього, у яких – жодного слова про жіночу мобілізацію. Схоже, що влада уникає цієї теми, пам’ятаючи значний суспільний резонанс через спробу впровадження військового обліку жінок 2022 року.
Як ставляться до мобілізації жінок військовослужбовиці
Наші бійчині періодично зазначають, що Україні, зважаючи на сусіда, якого ми маємо і який ніде не подінеться, не завадила б система призову, як в Ізраїлі, де всі громадяни відбувають два роки військової служби.
Саме такої думки притримується Ярина Чорногуз (позивний «Яра») – парамедикиня й розвідниця 140-го окремого батальйону командування морської піхоти Військово-морських сил Збройних сил України. Про це бійчиня написала у мережі Facebook. Військовослужбовиця зазначає, що підтримує мобілізацію визначеної кількості жінок із попереднім відбором відповідно до їхніх фізичних здібностей, бажання та професійних навичок.
– Я переконана, що практично будь-яка жінка, яка працює щодня за ноутбуком та/або керує авто, за бажання і мотивації, здатна стати чудовим пілотом чи штурманом дрона. Абсолютно будь-яка жінка, яка не боїться крові, кмітлива, відповідальна в навчанні та вмінні дбати про здоровʼя іншої людини, а ще фізично витривала, здатна бути бойовим медиком. Жінки, які щодня займаються спортом, крос-фітом, мають навички з підняття ваги та досвід ходьби з похідним рюкзаком на довгі дистанції, за наявності мотивації, можуть бути піхотинками та розвідницями, – пише бійчиня.
Ярина Чорногуз переконана, що багато жінок не поспішають ставати до лав ЗСУ не через страх бойових дій, а через гендерні упередження та острах зіткнутися зі знеціненням від чоловіків. Саме тому вона вважає, що було б доцільно створити жіночі профільні військові підрозділи для виконання бойових завдань. Таким чином вдалося б уникнути й конкуренції між жінками та чоловіками під час претендування на бойові посади, адже часто на них обирають саме чоловіків через фізичні переваги.
Ці жінки не мають бути єдиними опікунками дітей, людей з інвалідністю тощо або ж мати вже дорослих дітей.
– Мені особисто, навіть огидно, що обовʼязок жінок захищати Батьківщину у силах оборони не закріплений законодавчо нарівні з чоловіками. Комусь ця фраза здасться дикою та божевільною, але якщо у тебе як людини у війні з окупантом немає рівного права й обовʼязку з людьми іншої статі піти воювати, вбивати та загинути в посадці за дорогу тобі рідну країну, то про яку справжню свободу, рівність статей і твою повноцінність може йтися? – обурюється бійчиня.
На її думку, нинішній стан речей призведе до погіршення ставлення чоловіків до жінок після закінчення війни. Бо в багатьох складеться враження, що лише вони жертвували собою заради всього народу.
– Наявність статевих ознак чоловіка у сучасній військовій справі, яка стає дедалі технологічнішою, – аж ніяк не гарантія надійності та професійності людини як бійця у військовій справі ХХІ століття. Вона є стереотипом, яка відображає традиційну зверхність чоловіків щодо їхнього виняткового права віддавати життя на полі бою як статі з наявністю додаткових мʼязів у тілі та залишати жінок позаду для суто народження дітей, – зазначає Ярина Чорногуз у дописі. – У сучасному ж світі жінки можуть поєднувати народження і виховання дітей з військовою справою. Або займатися нею замість цього. Доведено великою кількістю чинних жінок-військових та ветеранок. Чимало з цих жінок вже віддали своє життя за Україну, поки багато чоловіків так і не дійшли до армії за майже 10 років війни.
Іншої думки про підхід до мобілізації жінок офіцерка Збройних сил України, яка служить ще з 2014 року, Олена Білозерська.
– Моя позиція щодо мобілізації жінок дуже проста: захищати Вітчизну зі зброєю в руках для чоловіка обов’язок, для жінки – право. Мобілізація жінок може бути лише добровільною, – зазначає бійчиня. – За винятком, можливо, медикинь і ще незначної кількості потрібних у війську професій. Та й те, вважаю, що обов’язкова мобілізація медикинь – це пережиток часів СРСР, коли медична освіта була обов’язковою для служби медиком у війську. Зараз же людина без медичної освіти проходить спеціальні курси і стає бойовим медиком. Тож медиків на фронті, теоретично, може вистачити і без обов’язкової мобілізації медсестер. Медсестри ж можуть лікувати поранених в тилу, у військових чи цивільних шпиталях.
На думку Олени Білозерської, із об’єктивних причин для служби у війську більше підходять чоловіки, бо вони фізично сильніші, не народжують і не доглядають малих дітей.
– Чоловік з підірваним на війні здоров’ям зможе зачати дитину, жінка ж народити й виносити не зможе. А чайлд-фрі у нашому суспільстві небагато, – каже військовослужбовиця.
Олена переконана, що волонтерство та робота в тилу не менш почесний обов’язок, ніж військова служба.
– Поки чоловіки воюють, жінки доглядають дітей, немічних родичів, волонтерять, заміняють на багатьох роботах мобілізованих чоловіків. Хтось же має тягнути цей величезний пласт роботи? Тож жінок можна мобілізовувати (маю на увазі недобровільно), тільки якщо не вистачатиме чоловіків. А коли купа боєздатних чоловіків в тилу, про це щонайменше недоречно казати, – резюмує бійчиня. – Водночас, оскільки ми не в кам’яному віці живемо, тим жінкам, які мають бажання і відчувають у собі здатність служити у війську, не має бути жодних перешкод.
Бійчиня Валіко Коробкадзе, яка із 2019 року служить за контрактом і має дворічного сина, переконана, що брати жінок на службу потрібно без примусу, а запорукою успіху в цьому має стати правильно організований рекрутинг.
– Якщо ти чоловік і приходиш у військо, в тебе є два шляхи: підписати контракт або мобілізуватися. А жінка може лише підписати контракт, а мобілізуватися – якщо вона медик. Треба розуміти, що в контрактників ще є нюанс: ти підписуєш контракт на, скажімо, три роки, а він насправді чинний до закінчення особливого періоду (тобто війни) ще плюс три роки, – каже бійчиня. – В Україні багато жінок, які б могли бути як механіками в ремонтних службах, водійками, тиловичками в програмі забезпечення, посильними, дизелістами-заправницями, техніками, трактористками на будівництві фортифікацій, які перебувають у відносній безпеці та потребують подекуди більше особового складу, ніж на фронті, так і фронтовичками, як-то аеророзвідниці, артилеристки, старшини чи дуже дефіцитні та надзвичайно важливі бойові медикині.
Валіко Коробкадзе зазначає, що часто в тилу обов’язок доглядати за рідними, дітьми лягає на плечі не лише жінок, а й чоловіків та неповнолітніх дітей. Тому всі здорові, розумні й вправні українки та українці мають іти на війну, щоб решта військовослужбовців і військовослужбовиць змогла відпочити та відновитися.
– На мою думку, Ярина Чорногуз говорить лише про вмотивованих та підготованих, сильних духом та характером. Бо у війську, якщо ти жінка – ти ніхто, нижча каста, яка ні на що не здатна лише тому, що має іншу стать. Принаймні з таким ставленням стикається абсолютно кожна, хто потрапляє у чоловічий колектив. Усе це передусім тому, що командування зі скреготом ставиться до будь-яких змін. Жінка у війську, аби бути значимою, має «ішачити» вдвічі більше за чоловіків. Тут виникає бажання змінювати цю систему, – розповідає Валіко Коробкадзе. – Відповідно, часто чуєш такі фрази від безпосереднього командування: «Прибрати її, вона проблемна», «Я свої погони не на смітнику знайшов, аби слухати якусь тупу пи*ду», «Ти баба, ти нас підведеш», «Ти маєш народжувати і сидіти вдома». Все зростання й розвиток жінки зводиться до мізерної «прекрасної статі», «окраси квітника», «віддушини чоловіка». Агов! У мене є ім’я, я маю нащадка, про добробут якого попіклувалася й далі турбуюся про те, щоб він пишався своєю мамою. І я, як жінка та мати, маю на це право. Тому будь-яка жінка має служити за бажанням та в процесі рекрутингових програм схилитися до цього. Дуже надіюся, що такі будуть.
Чи мобілізація жінок – це про гендерну рівність?
Голова правління ГО «ВІСь», правозахисниця Світлана Дубина вважає, що поки жінки відповідальні за інші роботи, про обов’язкову мобілізацію говорити зарано. І зараз українок можна призивати лише добровільно.
– Мобілізацію нам трактують дуже чітко, із прив’язкою до визначення «військовозобов’язані люди». Тобто для осіб невійськовозобов’язаних такого терміну поки що не існує. Я взагалі – за рівноправ’я та рівновкладення людей, незалежно від статі, гендеру й таке інше, але для мене дуже важливо, щоб були рівні стартові умови. Поки цього не забезпечили, говорити про обов’язкову мобілізацію жінок, несправедливо, – зазначає пані Світлана.
На її думку, впроваджувати обов’язковий призов українок можна було б через кілька років, якби відсьогодні жінок у нашій країні почали навчати певних дисциплін та тренувати для здобуття відповідних навичок, які пізніше стали б у нагоді для служби у війську.
– Але створення таких умов – це пункт другий. А перший – поки в нас є гендерна стереотипізація й репродуктивний тиск на жінок, поки українки виконують репродуктивну працю і на них це покладено як обов’язок, на мій погляд, жінки уже мобілізовані, – резюмує правозахисниця.
За словами пані Світлани, багато жінок пішли б воювати, якби знали, що держава забезпечить відповідний законодавчий механізм і їхніх рідних доглянуть.
– Припускаю, що й багато чоловіків, якби їхні родини мали гарантії, пішли б служити. У багатьох країнах люди, які йдуть воювати, впевнені, що держава не залишить тих, за кого вони відповідають, – каже правозахисниця. – Тому, поки немає відповідних умов, єдине, про що ми можемо говорити, – це початок законодавчих, практичних, технологічних (будь-яких) державних заходів, щоб забезпечити можливість ось цієї загальної мобілізації.
Пані Світлана вважає, що рано чи пізно наша країна має прийти до мобілізації жінок, але це треба впроваджувати, враховуючи жіночу фізіологію, тощо. Є безліч закордонних моделей, які можна брати за приклад. Якщо відповідні умови забезпечать, багато людей вважатимуть службу в армії не просто виконанням обов’язку, а матимуть це за честь.
Кілька цифр
За даними Military Media Center, із 2021 року кількість жінок у Збройних силах України зросла на 40% і сьогодні їх – понад 62 тисячі, у зоні бойових дій – понад 5 тис. військовослужбовиць. І ця кількість продовжує зростати.
Одак лише в серпні 2023 року Міністерство оборони України затвердило і поставило на забезпечення в Збройні сили України літню форму для військовослужбовиць, у жовтні – жіночу білизну, а наприкінці 2023 року – сертифікувало перший бронежилет для жінок.
Тож поки в Україні не забезпечили відповідних умов для служби в армії, не напрацювали відповідних законодавчих механізмів і доки репродуктивна праця (народження, догляд за дітьми та іншими членами родини) покладена переважною мірою на жінок, мобілізація для них має бути добровільною.
Головне фото: Міністерство оборони України
Фото героїнь матеріалу: із мережі Facebook
Читайте також:
Військова родом із Полтавщини служила водійкою-механіком БМП і зараз вчиться керувати дронами
“Якби я була хлопцем, то шлях до мети був би коротшим”: військова з Кіровоградщини
Жінки на війні. Як Марта Дем’янчук з Івано-Франківська воює за незалежність
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31