Перемагають, бо стають одним механізмом на майданчику. Як глухівчанки розвивають жіночий волейбол

Вчительки, тренерки, логістка, бухгалтерка та представниці інших професій. На спортивному майданчику вони стають гравчинями однієї команди та діють, як спільний механізм, який прямує до виграшу.

Вісім років тому в Глухові з’явилася аматорська волейбольна жіноча команда ім. Костянтина Реви. Зовсім різні за віком, професіями та життєвим досвідом, ці неймовірні жінки об’єдналися через любов до волейболу та бажання розвивати спорт у місті.

Про зародження команди та жіночу волейбольну спільноту, спортивні традиції, фінансові труднощі й любов до гри розказала капітанка команди Марія Васько.

Про те, як все зароджувалося

«У Глухові волейбол завжди був на високому рівні», – ділиться капітанка аматорської команди Марія Васько. Її знайомство з цим видом спорту відбулося завдяки батькові. Він прищепив любов до м’яча.

«Тато грав і в волейбол, і в футбол. Саме він вперше і познайомив мене з м’ячем», – згадує спортсменка з усмішкою.

Справжнє захоплення почалося з ігор у дворі, де вона жила. Там збиралося багато дітей та дорослих: «Дорослі грали у волейбол, і вони завжди давали й нам пограти з м’ячем. Це був справжній дворовий спорт», – розповідає пані Марія та додає, що в старшій школі вона вже на серйозному рівні зацікавилися волейболом.

«Пізніше мене запросили на тренування до Наталії Олександрівни, яка вела заняття з волейболу для всіх охочих у ПТУ №15. Я почала активно ходити, а вже в 1999 році відправилася на свої перші змагання. Це був приз Трибунського, де я вперше заявила про себе як про волейболістку».

Новий подих жіночого волейболу

«Як я вже казала, у Глухові завжди розвивали волейбол, тут були різні команди. Якщо мовити суто про жіночий волейбол, то ним займалася капітанка Галина Карлова. Але вона виїхала за кордон, і жіночий волейбол на той час зник, – пригадує Марія Васько. – Я на той момент жила в Києві, і президент клубу Володимир Колтаков завжди запрошував мене на турніри, просив, щоби я зібрала команду. Тобто, я збирала ветеранську жіночу команду (35+)».

А вже в 2015 році, коли пані Марія повернулася в Глухів, вона з іншими волейболістками вирішили створити повноцінну команду.

«Ми зібрали всіх, хто погодилися грати. У 2016 році офіційно назвали цю команду «Фортуна». Але пізніше вирішили розділитися на дві команди. Я, як капітанка, забрала основний склад дівчат тих, з якими ми граємо вже давно, друга частина залишилася з іншими дівчатами, і вони створили команду «Велетень»», – розповідає волейболістка.

У 2016 році, після розподілу на дві команди, капітанка Марія Васько запропонувала Володимиру Колтакову, президенту волейбольного клубу імені Костянтина Реви, співпрацю.

«Я запропонувала, щоби наша жіноча команда продовжувала виступати не як ветеранська, а як збірна команда Глухова під прапором ВК Реви, – розповідає пані Марія. – Володимир Миколайович цю ідею підтримав, і відтоді ми граємо за цей клуб».

Більше, ніж волейбольна команда

Учасниці жіночої волейбольної команди ВК ім. Костянтина Реви створили дружню спільноту, що виходить за межі лише спорту. Вони відзначають разом свята, дні народження, навіть весілля.

«Ми можемо зібратися та поїхати навіть на відпочинок. Зрозуміло, що не вся команда, але 3-4 особи можуть влаштувати приємну поїздку. Це дуже класно, що у нас є такий осередок, де ми можемо не лише грати у волейбол, але й дружити, проводити час разом», – розповідає капітанка.

Гравчині команди мають різноманітні професії та інтереси поза спортом. Наприклад, Катерина Березіна є логісткою, але з самого дитинства навчалася у волейбольній школі, і наразі має статус «кандидатки в майстри спорту». А Катя Суржик – біологиня, яка також здобула другу вищу освіту з фізкультури через свою любов до спорту. Катя Матковська є філологинею, працює начальницею відділу соціальної роботи Березівської громади. Інші учасниці команди також представляють різні сфери: від філології до бухгалтерії, від англійської мови до фізкультури.

Загалом, склад аматорської команди постійно змінюється, бо хтось виїжджає із міста, одружується чи народжує дитину. Наразі 15-16 жінок активно грають. Також команда має свій «кістяк» із семи-восьми гравчинь, які є основними і представляють команду на змаганнях.

Командні ритуали

Волейболістки зустрічаються на майданчику двічі на тиждень. Тренування організовують самостійно, адже команда не має тренера. Грають у третій школі. У цьому ж закладі капітанка команди Марія Васько працює вчителькою фізики та інформатики.

«Ми в цій спортивній залі, ще коли я була підлітком, то завжди грали. Рідна така зала. Почала працювати і відразу домовилась із директором про тренування, він не відмовив», – каже пані Марія.

Як і в будь-якій команді, у глухівської також є свій спортивний ритуал, чи, швидше, прикмета.

«Ми ніколи не збираємося у переддень змагань. Ніяких тренувань, тільки відпочинок. Ми можемо зібратися за день, а от в переддень – ніколи. Оце у нас традиція, такий ритуал, який ми не порушуємо, бо бували випадки, коли отримували спортивні травми перед турнірами», – ділиться пані Марія.

Про ініціативи та змагання

Команда волейболісток – це не лише про тренування та змагання, це також про ініціативи: «Ми стали ініціаторками проведення турніру з пляжного волейболу. У День Незалежності у нас завжди проходив кубок із пляжного волейболу. Тоді збиралася гравчині майже з усієї Сумської області, іноді з Києва приїжджали до нас дівчата. Потім ми проводили парковий волейбол. Ще ініціювали кубок мера та весняний кубок», – розповідає капітанка.

Окрім місцевих змагань, жіноча команда також бере участь у змаганнях в інших містах. Наприклад, вони грали в Харкові, Білій Церкві, у Чернігівській області. Волейболісток дуже часто запрошують у Суми на турніри. З останнього були на змаганнях у Шостці, Семенівці та Конотопі.

Навіть попри російсько-українську війну спортсменки не втрачають бойового духу й продовжують гідно представляти свою команду та місто на змаганнях.

Одним із яскравих моментів в історії команди, поділилися капітанка Марія Васько, – участь у Кубку Ванта в Шостці, де змагалися місцева команда та гості з Києва, Конотопа, Кролевця.

«Суперниці були вельми серйозні, і вболівальники, здавалося, віддавали свої симпатії тільки їм. Ми, зі свого боку, впевнено та яскраво виграли у цьому турнірі. От згадую, як тоді переповнювали емоції, коли ми виграли цей кубок та перемогли сильних команд із Києва та Шостки, – пригадує волейболістка та додає, що вони змогли перемогти через єдність у команді. – Єдність команди в тому, що ти знаєш, що всі гравчині стоять на своїх місцях, що вони приймуть той м’яч. Ти довіряєш повністю команді, ти знаєш, що вони підтримають. Ми жили тоді, як один організм. От коли ми виграли цей кубок, от настільки він був для нас дорогий, настільки ми раділи. Для нас цей кубок був такий омріяний, і ми це зробили».

Фінансові труднощі

«Фінансові питання – це те, з чим стикається будь-яка спортивна команда, і наша не виняток, – ділиться Марія Васько. – Особливо гостро це відчувається, коли ми їдемо на змагання в інші міста».

Щоби грати за межами міста, гравчині шукають підтримки від різних джерел. На транспортні витрати деколи виділяє кошти відділ молоді та спорту міськради. Також команда звертається до знайомих та місцевих підприємств. Частково жінки покривають витрати з власних кишень.

«Наразі в нашій команді жінки віком від 20 та більше. Вони вже працюють, тому легше щодо фінансів, бо в основному можемо оплатити дорогу. А в кого є машини: сіли та поїхали», – зазначає Марія Васько.

Також були труднощі з організаційними питаннями. Однак, після появи федерації волейболу в Глухові, ситуація дещо покращилася. Вони взяли на себе організацію деяких змагань: пляжний, парковий волейбол тощо.

Під кінець розмови Марія Васько поділилися побажаннями щодо розвитку спорту в місті.

«Хотілося б, щоби волейбол у Глухові розвивався, і щоб у нашому місті побудували, чи, можливо, знайшли приміщення, щоб була спортивна школа. У нас є відділення волейболу, але фінансування йому надається дуже мало. Хочеться, щоб молодь мала можливість повноцінно займатися цим спортом, і щоб у них прямо очі горіли».

Авторка: Анастасія Лутченко

_____________________

Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.

Уперше опубліковано в інтернет-виданні “Глухів.City” у березні 2024 року.