Там, де дядько Степан, там завжди цвітуть квіти: як мешканець села Виноградівка перетворив яр на квітник

Степан Чобан з села Виноградівка Болградської громади любить творити навколо себе красу та радіє, коли все навкруги цвіте та дарує позитивні емоції. Бадьорості Степана Трохимовича можна сміливо позаздрити, адже у свої 80+ років чоловік є прикладом життєрадісної та активної людини, яка має на меті створити навколо себе прекрасне. Журналістка інтернет-видання “Махала” поспілкувалася з чоловіком.

Любов до квітів з молодості

Степан Трохимович народився і живе все своє життя в селі Виноградівка Болградської громади. Закінчивши сім класів, у 15 років він пішов працювати на ферму. Після проходження строкової служби влаштувався на молочну фабрику спеціалістом з обслуговування холодильного обладнання в місті Вулканешти (Молдова). Все своє життя працював та вів активний спосіб життя.

“По своїй натурі я не можу просто сидіти на місці, мені постійно треба щось робити. Пам’ятаю, коли я тільки пішов служити, в один вихідний я купив у жінок на базарі дві квіточки, повернувся до казарми та посадив їх. Три роки моєї служби я доглядав за цими квітами, вони виросли дуже гарні та великі. Можу сказати, що любов до квітів в мене з молодості”, – каже Степан Трохимович. 

Чоловік розповідає, що він дуже любить порядок. Квіти в нього ростуть усюди – в городі, на вулиці та вдома. 

“Я тут виріс, дуже люблю свою вулицю, свій дім, тому мені хочеться тут творити красу, яка дарує посмішку всім, хто проходить або проїжджає повз. Ніколи не відчував від односельців нерозуміння в цьому плані, навпаки, всі завжди підтримували та своєю похвалою мотивували мене робити ще більше”, – підкреслив  Степан Чобан.

Перетворив яр на квітник

Місцеві знають, що село Виноградівка розташоване на двох пагорбах, а ще в селі є проблема з ярами, в які раніше люди частенько викидали сміття. Ось і вулиця, на якій народився та живе дядько Степан, має яр, який зараз частково перетворився на квітник. 

“Раніше люди частіше викидали сміття в яр, мені було соромно, що в середині села так брудно. П’ять років тому я почав обробляти невелику ділянку біля яру і ось сьогодні ви бачите результат моєї праці, – каже Степан Трохимович. – Я роблю це заради дітей та односельців, щоб вони посміхалися, коли проходять повз. Щоб робили гарні фото на пам’ять, щоб коли людині сумно, вона дивилася на квіти та відпочивала душею. Ви тільки подивіться, яка тут сьогодні краса!”.

І справді, поки ми спілкувалися зі Степаном Трохимовичем, повз нас проходили односельці, які зупинялися та дякували за красу. А це значить, що місія дядька Степана виконана. І він з цього приводу дуже радіє. 

“Кожного року очі та душа радіють, коли розквітають рослини. Я дуже вдячна Степану Трохимовичу за його працю. Щоб чоловік так любив, розбирався та доглядав за квітами в нашій місцевості – це рідкість, яка надихає та руйнує всі стереотипи, що тільки жінки люблять квіти та знають, як за ними доглядати. Завдяки Степану Трохимовичу діти та дорослі насолоджуються красивим видом, особливо у квітні”, – каже місцева жителька та сусідка Аліна Цонєва. 

Паростки та цибулини квітів Степан Трохимович збирав та просив у сусідів. Все робив своїми силами та без великих витрат. Наприклад, троянди він висаджував із черешка, який зрізав з букетів. 

“Одного разу я побачив як дядько Степан несе в руках саджанець. Запитав його, куди він його тягне, а він відповів, що скоро будемо їсти абрикоси. Я тоді, правду кажучи, трошки не повірив, але в цьому році вже куштували врожай. Він робить дуже добру справу. Справжній чоловік, який навколо себе не тільки створює порядок, а й дарує навколишнім красу. Ми завжди його підтримували та допомагали”, – розповідає про сусіда Микола Сюрма. 

Степану Трохимовичу приносить неабияке задоволення щасливі та усміхнені обличчя перехожих. Тому він трудиться заради цього.

“Люди не вірять, що мені вже 81 рік. А секрет знаєте в чому? У русі. Життя – це рух, тому не лінуйтеся, працюйте, створюйте навколо себе красу”, – завершив Степан Трохимович. 

________________________

Матеріал створений у межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовує Волинський прес-клуб у партнерстві з Гендерним центром Волині.

Уперше опубліковано в інтернет-виданні “МАХАЛА” у квітні 2024 року.