Війна руйнує більшість гендерних стереотипів та доводить, що всі вони штучно створені та нав’язані суспільству. Жінки роблять те саме, що й чоловіки – рятують свою країну та наближують перемогу. Вони воюють, волонтерять, захищають дітей, утримують родини, виходять на мітинги в окупованих містах. Навіть виїжджаючи за кордон, більшість одразу шукають найважчу роботу, вчаться всьому з нуля, аби бути корисними своїм родинам та Україні.
Олесині дві зміни: навіщо жінка перекваліфікувалася у зварювальницю
Олеся Макарова з Хмельницького– соціальна психологиня, але давно працює не за фахом. Бо на стереотипно “жіночих” професіях платять менше, а їй треба допомагати країні, родині та близьким. Вона зараз у Польщі. Працює на заводі – зварює деталі для причепів, а потім, у другу зміну, прибирає будівельне сміття в приміщеннях після ремонту.
– Я ніколи не мріяла так важко працювати, але життя вирішило за мене, – розповідає Олеся. – Ми з мамою залишилися вдвох у селі, де довелося змалку освоїти всю техніку, всі інструменти. Незначний час працювала за фахом, але гроші там платили – кіт наплакав, підростав син, хотіла дати йому гарну освіту, тому поїхала на заробітки до Польщі. Спочатку прибирала покої та займалася реконструкцією меблів. Мені дали шліфувальний станок, фарби – і сказали, що у мене все вийде. Взяла в руки інструмент – і пішла справа.
Перед війною жінка повернулася додому, бо планувала переїзд в іншу країну ЄС. Коли почалася повномасштабна війна, то повернулася до Польщі.
– В Україні залишалися всі люди, які мені дорогі: син, брат, його родина, племінники, –каже Олеся, – розуміла, що від моєї роботи залежить, чи зможу я їх підтримати, допомагати армії, щоб швидше перемогти. Тому, коли заповнювала резюме, попросила пропонувати мені роботу за головним критерієм – оплата. Я все готова була робити.
Серед варіантів, була робота зварювальником. Її запропонували жартома, бо до Олесі на цій посаді не працювали жінки.
– А я схопилася, хоча навіть уяви не мала, як працює зварювальний апарат, – розповідає вона, – просто знала, що не святі горщики ліплять. Якщо у когось виходить, то чому у мене не вийде?
І дійсно, за короткий термін Олеся освоїла техніку. Спочатку, перші кілька днів, не дуже виходило, були зіпсовані деталі, потім пішло краще.
– Мій керівник навіть щодня приходив у цех, дивився, як я працюю. Викликав до себе та кілька разів перепитував, чи не помилилася я у виборі, чи не запропонувати мені щось легше.
Втім, коли побачив завзятість українки, то їй першій віддав новенький зварювальний апарат, рукавиці. Це, за словами Олесі, викликало обурення з боку деяких чоловіків, котрі працювали поруч.
–Було не дуже приємно спочатку відчувати якесь відторгнення, конкуренцію, – розповідає Олеся, – було зверхнє ставлення та очікування моєї поразки. Не у всіх, але відчувалося. Із іншого боку, були й ті, хто дуже допомагали, навіть виробили систему сигналів, якщо я щось зробила не так – малювала сумний смайл. Втім після кількох тижнів ставлення до мене змінилося. Зараз мала поїхати в Україну, тож отримую від колег сигнальні смайлики – повертайся швидше до апарату на роботу.
Олеся спростовує стереотип, що жінки менш витривалі. На заводі вона працює з четвертої ранку до другої дня, обідає та йде на іншу роботу – там вона прибирає будівельне сміття та вимиває помешкання після ремонту.
– Коли мене питають, як усе у тебе виходить, то стенаю плечима, –каже Олеся Макарова. – Жінці все під силу, вона на все здатна, коли є потреба. По собі можу сказати, що мені важче, коли я не працюю. Тоді гортаю стрічку, шукаю новини, тривожуся, тіло болить після роботи, а коли у русі – то взагалі немає часу на важкі думки.
Окрім двох робіт, Олеся ще займається волонтерством. Першою почала збирати гуманітарну допомогу для рідного села, сама її возила машиною та навіть стала героїнею сюжету на місцевому польському телебаченні.
– Я готова і більше працювати, аби лише Україна перемогла, – говорить українка, – аби всі мами дочекалися дітей з війни.
Ринок праці змінився не на користь жінок
“Жінка має заробляти на колготки та парфуми”. Цей стереотип не працює в умовах війни. Ні для тих жінок, які залишилися в Україні, ні для тих, які змушені були тікати за кордон.
До війни чимало з них були зайняті в сфері краси та послуг, освіті, медицині, соціальній сфері. Великий пласт цієї зайнятості відпав в умовах жорсткої економії, в якій живе країна. Обираючи між манікюром та продуктами харчування, у більшості випадків під час війни вибір очевидний.
Більше того, суспільство, яке роками нав’язувало жінкам своє розуміння краси та доглянутості, зараз стигматизує навіть питання від жінок: а де можна зробити манікюр. Одразу починають роздавати поради, що це не на часі.
Окрім того, якщо жінкам виходить знайти роботу в цій сфері, то їй можуть суттєво знизити оплату, наприклад, через незнання мови.
Водночас ринок праці в країнах ЄС, потребує фахівців зовсім інших спеціальностей. Руслана Березовська, керівниця експертно-аналітичного центру кадрового порталу grc.ua пояснює, що у Польщі та інших країнах, переважно шукають мулярів, вантажників, водіїв, різноробів на будівництво та виробництво, сантехніків, зварювальників, робітників комунальної служби та прибиральників тощо. Актуальні пропозиції роботи для іноземних громадян здебільшого адресовані чоловікам. Для жінок пропонується значно менше вакансій. І не тому, що жінки не можуть виконувати ці функції, а просто тому, що стереотипно вважалося – це не «жіноча» робота. Вони не мають кваліфікації та навиків виконувати її, хоча, як в ситуації із Олесею Макаровою – при бажанні могли б із нею справитися.
Польща, яка прийняла чи не найбільше біженок, наразі переформатовує ринок праці. Бо польська економіка потерпає від відсутності на ринку праці українських чоловіків. Компанії підлаштовують виробничі процеси під жінок, повідомляє аналітичний центр агенції з міжнародного працевлаштування Gremi Personal.
Ще одна сфера, де із задоволенням би запропонували робоче місце – це IT-технології. Там до гендерного балансу теж ще рухатися й рухатися. Наразі частка жінок у цій сфері за різними підрахунками – від 25-27%.
Не менш шкідливі стереотипи для працевлаштування жінок у воєнний час в Україні. У період, коли більшість чоловіків мобілізовані, служать у територіальній обороні чи воюють на передовій, у багатьох сферах потрібні робочі руки.
Найбільший попит на працівників зараз у виробництві та логістиці. «Попит на водіїв зростає, і пропонують їм зарплату на 30-40% більше, ніж було в довоєнні часи», – зазначає заступник директора з маркетингу сайту з пошуку роботи Ярослав Гуменюк.
Нині топп’ятірка галузей, де зараз найбільше потрібні працівники: агробізнес, переробна промисловість, торгівля, охорона здоров’я та логістика. Тобто, навіть залишаючись в Україні, для жінок не великий вибір для працевлаштування.
Максимум, на що можуть розраховувати жінки, це медична сфера, фармацевтика, торгівля та логістика. Тобто, все одно, потрібно або ж перекваліфіковуватися, або жити на зовсім невелику соціальну допомогу.
Завдання вижити та зробити висновки
На початку війни у багатьох було сподівання, що вона закінчиться дуже швидко. Тому писали плани на тему «що я зроблю після війни».
Як би не склалася ситуація на фронті, такий план варто писати. Ми маємо розбудовувати країну можливостей для усіх, хто прагне її успіху, позбавлятися гендерних стереотипів, переглянути вимоги до навчання дівчат, забезпечити право на здобуття ними професій, які допоможуть вижити в кризовій ситуації, а також підтримувати їхнє бажання отримувати водійські права різних категорій, вчити кілька мов, опановувати технічні професії, прибрати з оголошень вимогу щодо статі не лише номінально, а в своїй картині світу – та дивитися виключно на професійний рівень пошукувачів роботи.
У мирний час – це питання рівня зарплати. У воєнний – виживання жінки, яка часто залишається єдиною годувальницею дітей та старших родичів.
_____________________
Матеріал створено в межах проєкту Волинського прес-клубу “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, що реалізовується в партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки Медійної програми в Україні Internews
Вперше опубліковано на сайті Біляївка.City 22 квітня 2022 р.
gendergid@gmail.com
(066) 203-50-31